Розділ 15 (2)

Лабіринт раптом здригнувся. Стіни повільно почали підніматися, крутитися, наче хтось брав величезну коробку й перевертав її догори дриґом.

— Та ну… — Саня вчепився у стіну. — В нас шо, режим «карусель смерті»?!

Кам’яні коридори з’єднувалися під неможливими кутами: зверху сходи йшли вниз, знизу — вгору, а деякі стіни просто скручувалися у вузли. Через кілька секунд лабіринт сам перетворився на величезну петлю Мьобіуса.

[Чат / прямий ефір]
💬 DarkPriest: хтось встиг випити закреплючаюче перед ефіром?
💬 pan_blin: +100 до вестибулярки.
 

Вітя ледь утримав Машу, бо та намагалася зорієнтуватися у просторі:
— Тримайся! Тут підлога стала стелею!
— Я вже бачу, — Маша ледве не впала, зачепившись гаком за виступ.

Унизу Wyverns теж борсалися. Їхня гімнастка намагалася перебігти стіну, що різко розвернулася в стелю, але зрештою врізалася в партнера. В чаті вже вибухав сміх:

Поступово обидві команди зрозуміли: коридори ведуть у спільну точку. Перед ними виросли масивні двері з трьома замками. Над кожним сяяли контури: сонце, крапля й спіраль.

[СИСТЕМА]: Для відкриття виходу потрібні ключі.

— Оце так поворот, — Саня видихнув. — То ми ще й з Wyverns тут зійдемося?
— Схоже на те, — Вітя нахмурився. — Але двері — одні.
— І ключі — три, — додала Маша, кидаючи погляд на артефакти в слоті.

Паша, ще блідий після падіння, дивився на двері. В його інтерфейсі знову миготіло червоне: «Завдання крота: спробуй загубити один ключ перед активацією».

У цей момент лабіринт знову здригнувся, і все коло простору пішло хвилею, ніби їх усіх затягували у вир.

[Чат / прямий ефір]
💬 mod_Boss: тренер фіксує підвищений пульс у Паші. Під наглядом.
💬 pan_blin: ага, а в нього зараз під наглядом ще й весь чат 😂

Двері повільно розгорнулися перед ними, підкреслюючи, що це не просто прохід — це межа наступної фази.

— Ну шо, — Саня клацнув пальцями, — перевіримо, чи наші ключики пасують.

Двері розсунулися, й перед гравцями відкрився прохід у величезну залу. Але це вже не був «нормальний» лабіринт: вся арена розділилася рівно навпіл.

Зліва зі стелі лив дощ, справжня злива — стіни покрилися зеленню, вода стікала каскадами. Важко дихати, все мокре, слизьке.
Справа ж палало сонце — сухе повітря, пісок сипався зі стелі, спеку відчувалося навіть крізь аватари.

— Клас, — Саня підняв голову. — Сауну з душем в одному пакеті нам підсунули.
— Хто замовляв комбо-меню «сонце й дощ»? — Маша закотила очі.
— Я б на вашому місці шукав кондиціонер, — Вітя обтрусив із себе воду, бо саме його віднесло в «мокрий сектор».

Посередині стояла масивна брама з трьома отворами для ключів. На самій брамі сяяли символи: ☀️ — 🌧️ — ♾️.

[СИСТЕМА]: Вставте ключі одночасно. Координація обов’язкова.

— Ага, тобто ми з Wyverns тепер дружбою змикаємось? — Саня глянув униз, де суперники теж підійшли.
— Дружбою… — Маша зиркнула на команду супротивників, — чи нервами.

В цей момент стіна зі сторони «сонця» почала нагріватися, а зі сторони «дощу» вода піднімалася дедалі вище, майже дістаючи до поясу.

[Чат / прямий ефір]
💬 AquaFan: ліві скоро попливуть як карасики.
💬 SunGodMode: а праві засмажитися до хрусткої скоринки!
💬 FryingPanFan: в обидвох випадках — ідеально для нової сковорідки від спонсора 🥘✨

Паша ковтнув слину. Його індикатор знову спалахнув червоним: [Підказка: втрать ключ перед активацією]. Він машинально стиснув артефакт у руці, на секунду подумавши кинути його в потік води. Але земля під ногами хитнулася, і він сам ледь не звалився у мокрий сектор.

Саня встиг схопити його за руку.
— Ти що, дуба врізав?! Тут і так американські гірки, а ти ще в пірнання граєш!

Паша злякано глянув на нього. Для нього цей момент був надто реальним: мозок кричав, що він падає, що тіло не витримає. І коли він інстинктивно спробував «вийти» з гри — нічого не сталося. Програма просто ігнорувала його команду.

[СИСТЕМА]: Запит неможливий.

— Спокійно, я тримаю, — Саня підтягнув його. — Дихаєш, брате?
Паша тільки кивнув, але датчики фіксували: пульс під 180, дихання збите.

А брама вже світилася все яскравіше, нагадуючи: ключі мають бути вставлені, інакше сектор або заллє водою, або випалить сонцем.

Брама загуділа, символи ☀️ й 🌧️ засвітилися, злива посилилася, а сонце зблиснуло так, що вже рябіло в очах.

— Та ну його, — Саня примружився. — Якщо зараз блисне, то ми реально будемо як шаурма напівварена.
— Слухайте, — Маша різко. — Тут написано «одночасна активація». Це пастка. Якщо ми вставимо ключі без Wyverns — нічого не відчиниться.
— Супер, кооперативний режим, — Вітя фиркнув. 

Внизу «Вивернси» теж підняли ключі. Їхня силачка крикнула:
— Разом чи ніяк! У нас два — у вас два!

Саня на секунду прикинув, ідеально було б дочекатися, щоб суперники помилились, але вода вже сягала грудей.

— Добре, — він глянув на своїх. — Координуємось на три.
— Тільки без приколів, — Маша попередила.

Паша тремтячими руками тримав кристал-сонце. Індикатор знову мигнув червоним: [Кинь артефакт у сектор]. Його аж пересмикнуло.

— Раз… два… три! — Саня дав відлік.

Обидві команди синхронно вставили ключі в отвори. Брама загриміла, символи поєдналися, і вся зала… закрутилася.

Наче величезне полотно з дощу й сонця згорнулося в петлю Мьобіуса. Верх став низом, низ — верхом, і гравців засмоктало у новий коридор, де ноги відмовлялися слухатись.

— Ух ти ж, — Вітя схопився за стіну. — Це що, «режим атракціону» знову включився?
— Мене зараз знудить! — Саня вчепився в поручень.
— Тримайся, — Маша схопила Пашу, бо той уже мало не падав. Йому було вдвічі гірше — реальність і гра злилися, вестибулярка шаленіла.