Розділ 14 (2)

Світ різко стемнів, і команду вирвало в простір VR. Вони опинилися посеред величезного круглого майданчика, схожого на стародавній амфітеатр. Уздовж стін — сонячні символи, у центрі — кам’яні колони з вирізаними знаками. Над головою небо розділене навпіл: праворуч сяяло яскраве сонце, ліворуч нависали темні хмари.

Паша озирнувся — і зблід.
У системному віконці, яке бачив тільки він, горіло:

[СИСТЕМА]: Ваша роль — Кріт.

Серце застукало в горлі, пальці задрижали.
«Тільки не це… Я ж… я ж не зможу…»

Але слова застрягли, бо решта вже дивилися на перший напис на колоні.
На плиті спалахнув символ — сонце з променями.

[СИСТЕМА]: Вирівняйте тіні за годинником. Час до зміни погоди: 2 хвилини.

На майданчику вишикувались статуї, біля кожної — кристали, що відкидали промінь світла.

— Легкотня! — зрадів інженер. — Це ж як сонячний годинник. Ставайте отак…
— Та давай швидше, бо дві хвилини — то пшик! — підганяла Маша.

Вони металися, пересуваючи кристали, та раптом сонце різко «пішло» вниз.

— Шо за…? — Саня не встиг договорити.

Пролунав дзвін. Над ареною розверзлося небо, і злива вдарила стіною.
Символи спалахнули червоним:

[СИСТЕМА]: Час вичерпано. Нова умова.

На плитах проступили хвилясті знаки — вода.

[СИСТЕМА]: Перенаправте потоки до чаш. Час: 3 хвилини.

З отворів у стінах хлинули струмені, хаотично заливаючи арену. Тепер треба було складати жолоби, щоб спрямувати воду в посудини.

— О, отут ми точно впораємось, — Маша аж засяяла. — Це ж як пазл-лабіринт.
— Лиш би Паша не переплутав, — пробурмотів Саня.

Паша кивнув, але в інтерфейсі вже миготіло його завдання: «Затримати команду хоча б на 30 секунд».
Він скривився, підсунув жолоб під кутом… і вода змила пів конструкції.

— Паша!!! — Саня ледь не ковзнув у потік.
— Я… я не спеціально! Руки мокрі! — блідо виправдовувався він.

Маша вчасно підхопила жолоб, розвернула — і перша чаша спалахнула блакитним світлом.

— Є! Ще дві! — вигукнув Вітя.

Час невблаганно спливав. Нарешті друга чаша засвітилася, і вони втрьох підняли останній важкий жолоб. Вода ринула в третю посудину — і глибокий звук пролунав, наче у темряві зрушив гігантський замок.

Ворота арени засяяли золотим, але зупинилися напіввідкритими. Одночасно збоку висунувся тайник.

[СИСТЕМА]: Отримано предмет: «Кішка».

Маша підняла циліндр із гаком і тросом.
— Схоже, це ще не кінець.

Усередині блиснула піктограма-ключ.
— Перший із трьох, — констатував Вітя.

Ворота лишалися напівзакритими.
[СИСТЕМА]: Прогрес зафіксовано. Завдання першої фази триває.

На підлозі загорівся гігантський циферблат. У центрі виріс стовп, відкидаючи тінь.

— Сонячний годинник, — пробурмотів Денис.
— Ага, тільки блоки важать, як Пашина дупа, — Маша штовхнула камінь.
— Ей! — Паша обурився, але почав допомагати.

Час згоряв швидше, ніж раніше. Вітя розставляв блоки, Маша тягла з ним, Паша ревів і сопів, але рухав каміння. Нарешті тіні зійшлися в центрі.

[СИСТЕМА]: Завдання виконано. Отримано другий ключ. Активовано предмет: «Арбалет-гарпун».

Просто з повітря впав складений механізм.
— О, це вже цікаво, — Саня підняв. — Притягувати предмети чи підніматися.
— Або Мінотавра, — хмикнула Маша.
— Та я краще Пашу підстрелю, — зареготав Саня.
— Дуже смішно, — буркнув той, але краєм губ усміхнувся.

Гримнуло. Дощ обрушився стіною. Кам’яні чаші наповнювались, на стінах спалахнули нові пазли.

— Якщо вода підніметься — нас змете! — крикнула Маша.

Команда кинулась до важелів. Паша знову переплутав жолоб, заливаючи арену по щиколотку.

— Сюди! Лівий клапан — закрити! — заревів Денис.

Вода пішла потрібним шляхом, утворивши спіраль у резервуарі.

[СИСТЕМА]: Завдання виконано. Видано третій ключ. Активовано предмет: «Щит-дзеркало».

З неба опустився круглий щит, у якому відбивалися навіть краплі дощу.

— Нарешті хоч щось захисне, — зітхнула Маша.

Але хвиля накотилася з силою, арена перетворилася на басейн. Ворота розчинилися, і потік потягнув усіх.

Саня навмання вистрелив гарпуном. Гак врізався у верхню стіну лабіринту. Він схопив Машу, далі зачепилися всі. Їх вирвало потоком у шлюз — і вони зависли нагорі лабіринту.

— Ну… принаймні не змило, — фиркнув Саня.

Унизу вода відійшла, відкривши темний прохід. Туди вривалася команда Wywerns — мокрі, але сповнені сил. Їхня силачка несла двох партнерок одразу, а гімнастка видиралася на першу стіну, мов кішка.

— Ого, — присвиснув Вітя. — Вже стартанули.
— Значить, ми зверху, вони знизу, — Маша витерла мокре обличчя. — Гра тільки починається.