Розділ 12(1)

Команда сиділа в теплій переговорні. Перед ними — величезний екран. На столі пляшки з водою, протеїнові батончики й гігантський пакет чипсів, який Саня вже наполовину спорожнив.

Тренер клацнув пультом: на екрані застиг кадр, де голограма Хекси вискакує з саркофага прямо на Машу.
— Дивимось сюди, — почав він. — Що ми тут маємо?

Екран мигнув, і тренер холодно кивнув:
— Засідка. Хитрий спосіб. Але щоб зробити її саме тут… їм потрібна була інформація про ваш коридор. Вітя.

Вітя здригнувся й опустив очі.

— Так, — продовжив тренер. — Наш «кріт» злив дані. Результат — їхній гравець опинився ближче й затримав вас рівно на дві хвилини.

Саня пирхнув:
— Та ладно, зате Маша шоу влаштувала! Ви бачили, як вона тій королеві «волосся намилювала»?

Маша захихотіла, але тренер лише злегка смикнув губами:
— Це, до речі, єдиний плюс. Добра робота, Маша. Ти зловила момент і зробила видовищний контент. Лічильник донатів підскочив. А ще спонсору зайшов твій «неочікуваний ролик» зі згадкою продукту прямо серед бою. Молодець.

Маша гордо випрямилася.

— Але повернімось, — голос тренера знову став суворим. — Вітя. Я розумію, що тобі важко грати крота. Але це роль. І поки ти не навчишся відпрацьовувати її чисто, без «а може ну його» — команда буде втрачати очки. А букмекери не люблять, коли ставки на крота йдуть у нікуди.

Вітя скривився, але промовчав.

На екрані промотали момент, де Саня підпирав плиту уламком колони.
— Саня, добре. Хід майже архімедів. Нарешті не тупо «на силу давив». Запам’ятай: у команді мозки теж є.

Саня самовдоволено всміхнувся й кинув у рот чипс:
— Та я завжди розумний, просто маскуюсь.

— Паша, — тренер перемкнув кадр на того, де він тисне третю кнопку. — Красиво. Але досить сумніватися у кожному русі. Ти бачиш рішення швидше, ніж визнаєш собі.

Паша засяяв, хоча удавав, що записує щось у блокнот.

— Денис, — тренер перевів погляд. — Твої понти зайві, але ілюзію ти прочитав чітко. Тут без претензій.

Денис відкинувся на спинку крісла з виразом «я так і знав»:
— Ну а як інакше? Я ж у вас мозок і шарм.

Тренер клацнув пультом, екран згас.
— Загалом матч відмінний. Перемога за вами. Але… — він ткнув пальцем у Вітю. — Працюватимемо над кротами. І, до речі, готуйтеся: ходять чутки, що в наступному сезоні розробники додадуть нові правила. Скучно точно не буде.

Саня задоволено гепнув себе по коліну:
— От! Я ж казав, буде жара. Чекаю боса на динозаврі!

— Головне, — пробурмотів тренер, — щоб не на тобі його посадили.

Команда засміялася, напруга спала.

Тренер підняв руку, повертаючи увагу:
— Вітя, я розумію, що це не твій стиль. Але роль крота випадає рандомно. Сьогодні тобі вдруге поспіль. Завтра — Маші чи Саньку. Але якщо ми її ігноруємо, результат по ставках стає занадто передбачуваним. А букмекери такого не терплять.

Маша закинула ногу на ногу й хмикнула:
— Тобто якщо Вітя буде постійно «поганим кротом», на нас навіть ставити не будуть?

— Саме так, — кивнув тренер. — Тому вчися. Не любиш зливати інфу — заплутуй суперників. Не треба бути ідеальним зрадником, але й дерев’яним солдатиком теж.

Тренер зробив паузу й перевів погляд на Пашу. На екрані застиг кадр, де той хмурий, з прикушеними губами, все ж тисне правильну панель.
— Паша, — голос став м’якший. — Молодець. Ти єдиний цього разу зіграв акуратно, спокійно й з головою. Уміння бачити приховані варіанти — це дар.

Паша ніяково знизав плечима, але посмішка його все одно видала.

— Але, — продовжив тренер, — будьмо чесні. VR-система зчитує не лише мозок. Вона фіксує дихання, пульс, втому м’язів. Хочеш не хочеш, а спортзал відвідувати доведеться. Все частіше випробування будуються так, що бонусами й статами не прикриєшся.

Паша скривився:
— Я ж не Саня, бігун із мене ніякий…

— І не треба, — перебив тренер. — За два дні марафонця з тебе не зробимо. Але навіть базова форма дає перевагу. Проєкт задуманий саме так: це не «іграшка для задротів», а повноцінна дисципліна. Тут і мозки, і витривалість, і швидкість — все разом.

Саня захихотів у кулак:
— Паша, готуйся до присідань. Я тебе особисто на бруси закину!

Маша примружилася й додала:
— Головне, щоб він на першому ж турніку не застряг.

— Досить, — відрізав тренер, але кутик губ смикнувся. — Обід через двадцять хвилин. А потім — Вітя, береш Пашу й показуєш йому весь Хаб. Особливо тренажерку.

— Я що тепер, екскурсовод? — пробурмотів Вітя.

— Ага, — сухо відповів тренер. — Поки з тебе кріт кульгавий, хоч гідом попрацюєш.