Розділ 1 (1)

Паша сидів за ноутом і мучив чергову задачу з теорії ігор. Формули, матриці, ймовірності — усе, що любив ботан середньої потужності. З тією самою тяжкістю, яка не дозволяє качатись у залі, але впевнено тримає тебе в топах шкільних олімпіад.

На столі стояла кружка з холодним чаєм (заварив дві години тому й забув), поряд лежала стопка книжок з матлогіки. На екрані — таблиця, з якої можна було б побудувати орбіту супутника або хоча б розрахувати шанси вижити на екзамені у кафедрального монстра-препода.

Телефон завібрував.
На екрані висвітилось: «Вітя, однокласник».

— О, неочікувано, — пробурмотів Паша й натиснув «прийняти».

— Здоров, геній, — радісний голос Віті звучав так, ніби той уже залив у себе три банки енергетику й один шприц адреналіну. — Слухай, є тема.

— Яка? — обережно спитав Паша. З Вітею завжди треба було обережно. Його «теми» зазвичай закінчувались або бійкою з районними гопниками, або походом на якийсь ідіотський квест, де тебе змушують вити на місяць.

— Ми шукаємо нового Вумника в тімку. Ну, ти вкурив, «7red».

— Я взагалі-то зайнятий, — спробував відмазатись Паша, шкрябаючи ручкою в блокноті.

— Не тупи. Це шанс. Поїхали в Київ, завтра пробний матч.

Паша завмер. Київ, команда, матчі? Це ж кіберспорт. Справжній. З аренними боями, трансляціями, мемами. А він… ну, максимум пару разів дивився стріми, коли замість підготовки до екзаму «випадково» залипав у чат, а потім ще годину срачався з якимось школярем, хто розумніший — Ейнштейн чи Ступка.

— Я ж… я взагалі не ґеймер, — пробурмотів він.

— От саме, — хмикнув Вітя. — Нам треба мозковитий. Справжній. А не хитрожопий, як той попередній, якого викурили за злив. Ти ж у «Що? Де? Коли?» з першого класу. От і знадобишся.

— Але ж…

— Все, вирішено. Тобі вже тренер подзвонить. Дивись, не зафакап.

І Вітя відрубився.

За хвилину телефон знову завібрував.
Невідомий номер.

— Паша? — голос був строгий, ніби диктор новин оголосив про підняття податків. — Це тренер «7red». Ти в ділі. Завтра зранку чекаю в Києві. Адресу скину.

— Але я… — почав було Паша.

— Без «але». У команді криза. Нам потрібен мозок. Готуйся. Вітя пообіцяв, так що завтра о 10-й будь за адресою.

Гудки.
Паша витріщився на телефон.