Глава 29. Євген

Вечеря вдалася на славу. Ми навіть встигли прибрати на кухні і перевдягнутися, перш ніж приїхала тітка Марта. Нею виявилася висока статна жінка середніх літ з модною зачіскою у сучасному костюмі. Вона виглядала свіжо, зовсім не скидалася на пліткарок, з якими я познайомився на річниці весілля Алісиних батьків. Її поява викликає хвилю радості в усіх домашніх. Жінка сповнена енергії та позитиву, її обійми теплі та щирі, а слова – наповнені любов'ю та турботою.

— Я так рада вас бачити, любі! — вигукує вона, обіймаючи Алісу. — Донечко, ти така красива! Скільки ж я не бачила тебе? Більше не їдь так надовго. Навідуйся до нас частіше!

— Так, вона в нас така. Любить змушувати за нею сумувати, — всміхається Катя, теж підійшовши до гості. Вона виглядає значно краще і вже навіть може самостійно ходити, хоч і досі сильно кульгає.

— Я дуже за вами скучила! Дуже сильно, — щебече Аліса, міцно обіймаючи свою хрещену.

Тітка Марта, мила жіночка з усміхненим обличчям та добрими очима, одразу викликала у мене симпатію. Її теплота та щирість були відчутні з перших хвилин знайомства.

— І я скучила за тобою, дитинко. Я так засмутилася, що не прийшла на свято. Чудово, що ти ще не поїхала і ми зустрілися. Я приготувала щось для тебе і твого красеня-нареченого.

В цю мить її погляд летить в мене. Усміхаюся. Але насправді мені дуже прикро за цю брехню.

Тітка подає Алісі конверт, перев’язаний стрічкою. Розкривши його, дівчина дістає звідти два подарункових сертифікати.

— Що це таке? — дивується вона і подає мені один з двох.

— Читайте, — всміхається хрещена.

— В мене сертифікат на кінну прогулянку. О, ви знаєте, як я люблю коней! Дякую! — захват Аліси передається мені. А я розумію, що виявляється геть не знаю ні про її мрії, ні вподобання. — Що в тебе, Жень?

Я опускаю погляд на папір і читаю:

— Сертифікат на романтичний вечір у чанах.

— Це для вас, молодята, — каже тітка, підморгуючи нам. — Насолоджуйтесь!

Аліса шаріється. А я розумію, що наші стосунки вже давно за межами гри. І варто це просто озвучити. Почути її думки. Розповісти про свої почуття.

Вечеря проходить в теплій сімейній атмосфері. Ми сидимо за великим столом, оточені любов'ю та турботою. Розмови ллються рікою, а сміх наповнює кімнату.

Алісині батьки розповідають кумедні історії з дитинства Аліси, а тітка Марта ділилася своїми спогадами про подорожі. Міланка, сидячи на колінах у мене, уважно слухає кожне слово. А мені, на диво, надзвичайно приємно бути тут, з ними, частиною їх родини.

Я відчуваю, що цей вечір – особливий, наповнений справжніми почуттями.

Але, як завжди, ідилія не може тривати вічно. Під кінець вечері мій телефон розливається мелодією. На екрані з’являється ім'я Саші. Мій настрій миттєво змінюється. Я знаю, що цей дзвінок не обіцяє нічого хорошого.

— Я перепрошую, — встаю з-за столу.

— Щось сталося? — Аліса помічає мій настрій. Вона стривожено дивиться в мої очі.

— Ні, дрібниці. Та все ж варто відповісти, — кажу їй.

— Добре. Звісно, — вона киває і я виходжу з вітальні. Йду в кухню, встаю біля відчиненого вікна, щоб мати змогу дихати свіжим повітрям і натискаю кнопку виклику.

— Так, Сашо.

— Жень, нарешті! Нам потрібно серйозно поговорити, — фраза, з якої завжди починається щось недобре.