Глава 26. Таємні незнайомці

Ніч опустилася на місто важким, похмурим покривалом. Здавалося, навіть зірки злякалися цієї темряви, сховавшись за густими хмарами. Вітер завивав у порожніх вулицях, наче привид, що оплакує втрачені душі. Така ніч була створена для обговорення таємних злодійських планів, для зустрічей, що відбуваються в тіні, подалі від сторонніх очей.

У самому серці розкішного казино, прихованого від сторонніх очей за дзеркальними стінами та оксамитовими шторами, знаходилася таємна кімната. Її тьмяне освітлення, що виходило лише від настільної лампи з зеленим абажуром, створювало атмосферу таємничості та небезпеки. Густий сигаретний дим, що витав у повітрі, наповнював кімнату терпким ароматом, видаючи присутність тут незваних гостей.

Василь, власник цього розкішного закладу, сидить у шкіряному кріслі, його обличчя, зазвичай спокійне та впевнене, зараз спотворене гнівом. Зморшки на його лобі стали глибшими, а очі звузилися, видаючи його внутрішнє напруження. Навпроти нього, у напівтемряві, стояв кремезний чоловік, його силует ледь помітний у густому димі.

— У нас проблеми, Макаре, — каже Василь, його голос звучить низько і хрипло, наче з глибини шахти. — Вискочка Андрієвський. Він погрожував мені тим, що бачив Олега.

Макар робить затяжку сигаретою, і її кінчик спалахує в темряві, на мить освітлюючи його обличчя з різкими рисами. Його очі блищать холодним вогнем.

— І що з того? — питає він, видихаючи дим, що розсіюється в повітрі, наче туман.

— Він знає, що Олег ховав товар, — каже Василь, його голос стає твердішим, наче сталь. — Він зробив фотографії.

Макар мовчить кілька секунд, а потім тихо сміється, його сміх звучить моторошно в цій тихій кімнаті.

— Ти серйозно? — питає він, його голос наповнений сарказмом. — Цей недоумок думає, що може нас зупинити?

— Він хоч і недоумок, Макаре, — каже Василь, його голос стає твердим, наче камінь. — Але впертий. Я бачив його. Він готовий йти до кінця. Навряд він щось доведе, але не варто ризикувати.

— Тоді ми повинні його зупинити, — каже Макар, його очі блищать у темряві, наче очі хижака. — Ми повинні розібратися з ним.

Василь мовчить, дивлячись на Макара. Він знає, що Макар правий. Женю потрібно зупинити будь-якими методами.

— Добре, — каже він нарешті, його голос звучить глухо. — Але ми повинні бути обережні. Ми не можемо допустити, щоб він дізнався занадто багато. І не варто прикликати забагато уваги. Скоро приїде нова партія. Гамір зараз ні до чого.

— Я подбаю про це, — каже Макар, усміхаючись, його усмішка здається хижою в цій темряві. — Він не дізнається нічого. А якщо й дізнається, не зможе розповісти.

Він гасить сигарету, кидаючи її в кришталеву попільничку, і виходить з кімнати, його кроки губляться в темряві коридорів казино. Василь залишається сидіти в кріслі, дивлячись на тьмяне світло лампи, що відкидає довгі тіні на стіни. Він знає, що вони дуже давно перейшли межу, як і знає те, що назад шляху немає. 

Перед очима Василя промайнули спогади давніх років, які він змахнув долонею, ніби відігнав від себе. Не можна, щоб все тепер розкрилося через цього шмаркача. Та він подбає про те, щоб захистити свій секрет. А Євген, якщо має інстинкт самозбереження, зупиниться. Його необхідно зупинити за будь-якої ціни.