Глава 25. Аліса

Женька поїхав, а я сиджу, мов на голках. Не можу знайти собі місця, перевертаю речі, хаотично ходжу з кімнати в кімнату. Кожну хвилину дивлюся на телефон, чекаючи на його дзвінок, але той мовчить. Раз у раз в пам’яті зринають спогади про той поцілунок перед виходом. Його губи були такими теплими, такими знайомими, на мить я знову відчула ту іскру, яка пробігла між нами. І своє розчарування, коли я зрозуміла, що це все – лише гра. Він просто побачив тата і вирішив поцілувати мене. Женя намагається переконати моїх рідних, що ми – пара. Для того ж я його й привезла. Але все заплуталося, ускладнилося. Я вже й сама не знаю, що добре, а що погано. І найголовніше, що з цього вийде.

— Алісо, ти якась дивна сьогодні, — каже мама, дивлячись на мене з-під окулярів, її погляд пронизує мене наскрізь. — Щось трапилося?

— Ні, все гаразд, — відповідаю я, намагаючись усміхнутися, але мої губи тремтять.

— Ти впевнена? — питає батько, його брови насуплені. — Сама на себе не схожа.

— Просто трохи хвилююся, — кажу я, відчуваючи, як мої щоки червоніють. 

— В вас що не день, то якась історія. Пощастило, що з Катею нічого серйозного вчора не сталося. Але це могло закінчитися значно гірше! — зітхає мама. Я згадую, як вона побивалася, коли дізналася від нас про пригоди в горах. Авжеж, безпека улюбленої старшої дочки знову на першому місці. Я теж могла там загинути, але маму хвилює тільки те, що Катя поранила ногу. 

— Катя та Катя! Тобі слід було зробити аборт, коли мною завагітніла! — врешті не стримуюся я. Якось дуже образливо стає.

— Алісо! — вигукує тато, сплеснувши в долоні. 

— Не зважайте на неї. Аліса завжди ревнувала, що ви мене більше любите, — тримаючись за стіни, в кімнату поволі входить сестра. Я показую їй язика, а вона сміється.

Натомість нашу розмову чує Мілашка:

— Що таке аборт? — лунає від неї.

— Розкажи дитині! — хмикає мама. Я зітхаю. Уявлення не маю, що вигадати, але й не доводиться. Саме вчасно двері відчиняються, і на порозі з'являється Женя. Він виглядає втомленим, але його очі горять рішучістю. Мілася кидається в його обійми, забувши про нове слово, а я полегшено зітхаю. Звісно, не тому, що не доведеться пояснювати доньці значення, а бо дуже рада бачити Євгена цілим. Сподіваюся, він нічого не знайшов і все позаду.

— Як твоя вилазка? — усміхаюся я і легко цілую його в щоку, щоб підтримувати гру в наречених перед ріднею.

— Я знайшов дещо, — каже він, його голос звучить серйозно, а мої надії розбиваються.

— Що саме? — питаю, відчуваючи, як моє серце починає битися швидше.

— Я бачив Олега, сина Василя, — каже він. — Він вийшов з мого будинку з пакетом, а тоді сховав його у закинутій будівлі.

— Олега? — мої очі розширюються від здивування. Йому скільки років? Десь тринадцять? — Що він ховав?

— Печиво! Алісо, ну як це що? Ясно, що товари, які поліція не змогла знайти, — каже Женя. — Дивись, я зробив фотографії.

— Ти покажеш їх поліції? — питаю я, відчуваючи, як усередині мене наростає тривога.

— Не знаю. Я одразу поїхав до Василя і показав йому фотографії Олега.

— Що? Навіщо ти це зробив? Чому не подзвонив мені? 

— Бо ти мене б відмовляла! 

— Звісно! Бо це божевілля! Якого дідька ти до нього поперся? Окей, і що він сказав? — відчуваю, як мої руки починають тремтіти.

— Він сказав, щоб я не втручався в те, що мене не стосується, — фиркає Женя.

— І він правильно каже, — кажу я, намагаючись переконати його. — Василь — небезпечна людина. Тату, скажи хоч ти йому!

— Я погоджуюся з Алісою. Дарма ти видав себе. Не варто було, — зітхає тато і крутить головою.

— Тут навіть я в шоці. Натворив ти, — стиха додає Катя. — Шпигун, твою ж мати! Хто ж викриває карти на початку гри? 

— Побачимо… — Женя всміхається і сідає на крісло. — Він мене не залякає. І не такі мені погрожували. Я знаю, що робитиму.

— І що ж? — питаю я.

— Вдам, наче злякався і відступив. Тепер за Василем стежитиме професійна людина. А тоді, як будуть докази, піду в поліцію. Бо в нього свої зв’язки. Легко його не покарати. Для мене це справа честі. Ти знаєш, що в місті про мене і мою сім’ю тепер говорять? Через нього ми сиділи в кутузці, Алісо! Ти пам’ятаєш, як злякалася?! А я дуже добре пам’ятаю! Він у мене за все отримає…

Я зітхаю. Чоловіки, як діти. Їм постійно потрібно розв’язувати проблеми. А якщо проблем нема, то створити їх, щоб потім розв'язати.