Глава 14. Євген

Я сиджу на жорсткій лавці, відчуваючи, як тривога стискає моє серце. Кожна хвилина тягнеться, як вічність. Я дивлюся на ґрати, на тьмяну лампочку під стелею, і відчуваю себе, як у клітці. Де Аліса? Що її там питають? Що вона відповідає? Хоч би не запанікувала і не зізналася в тому, чого не робила! Люди, які потрапляють в пастку емоцій можуть всяке верзти, думаючи, що так будуть врятовані. А я не знаю Алісу настільки добре, щоб бути впевненою у її відповідях. Хоч би її не залякали. Де носить адвоката? Чому так довго?

Хоча так, людина їде з Києва. Ясно, що довго. Але всеодно. Я не можу порахувати скільки часу ми провели в відділку. І не знаю, скільки проведемо ще. І це мене вбиває. Що це за порядки такі? Чому нас одразу не відпустили? Вони ж знають, хто я такий. Реально думають, що я наркоторговець, чи що? Бісівщина якась! Я просто не можу не психувати! Мила чудова вилазка в гори закінчується екшеном! 

Раптом чую кроки в коридорі. Двері камери відчиняються, і я бачу поліцейського:

– Ваш адвокат прибув. Пройдіть зі мною.

Мене проводять до невеликої кімнати з столом по центрі. Там на мене вже чекає Іван Павлович Марчук, адвокат моєї родини. Він виглядає серйозним і зосередженим.

– Євгеній Борисович, що сталося? – неголосно питає він. – Я встиг поговорити з поліцейськими. Вони знайшли нелегально завезені товари у вашому будинку. Вас звинувачують в тому, що ви по них і приходили.

– Так, – кажу я, – ми їх знайшли випадково.

– Розкажіть мені все, – каже Іван, – кожну деталь.

Я розповідаю йому про схованку, про те, як ми з Алісою намагалися зрозуміти, що це таке.

– Тут і розповідати особливо немає що. Така по-дитячому тупа історія, через яку ми вже кілька годин у відділку, – я зітхаю. – Алісу забрали ще кілька хвилин тому. А вона вся в паніці. Бог знає, що вона там розказує і як на неї тиснуть.

– Вас міг хтось підставити навмисно? – питає Іван Павлович.

– Виключено. Ніхто не знав, що ми прийдемо туди саме цього дня. Ну лише рідні Аліси, але вони не злочинці.

– Ви когось підозрюєте, хто б міг дійсно ховати там наркотики? Може помітили щось підозріле?

Я задумуюся. В голові спливає образ Василя і відімкнена хвіртка. Це такі дурниці! Василь Мельничук не займається злочинною діяльністю. Це просто співпадіння. В цьому місті він глибоко шанована людина. Та все ж дивно, що він там робив?

Адвокату я розповідаю і ці безглузді думки. Він коротко киває.

– Добре. Поки зачекайте, я все владнаю.

Я повертаюся в камеру, проте ненадовго. Аліса приходить туди за кілька хвилин, але тепер викликають мене. Все настільки швидко, що я не встигаю поговорити з нею. Однак помічаю сліди від сліз на її обличчі. Бідолашна. Коли для мене ця ситуація просто неприємна, то вона добряче перенервувала.

Слідчий вже без агресії питає все те, що я розповів адвокату. Вкотре переповідаю і ставлю підпис на бланку з показами. А тоді нарешті чую довгоочікуване:

– З вас знято звинувачення. Поки ви можете бути вільним, але не покидайте місто. Можливо, у нас з’являться додаткові запитання.

– Звісно. А пані Малкова? – одразу запитую я.

– Вона теж вільна і теж нехай залишається в місті, – пояснюють мені. Схоже, повернутися в столицю так швидко, як планували, ми не зможемо. Втім, в мене відпустка.

Я виходжу на вулицю. Вечоріє. Свіже повітря волі ласкаво обіймає мене. За мить адвокат приводить і Алісу. Дівчина кидається мені в обійми, це так несподівано, але дуже приємно. Помічаю, яка вона бліда і змучена. Міцно пригортаю до себе.

– Все закінчилося, – шепочу їй. А вона так само різко відпускає мене, від чого я трохи навіть розчаровуюся. Хочеться ще її обійм. Вони такі теплі і прекрасні.

– Нарешті, – усміхається мені кволо. – Ти не очікував таких пригод, коли погодився їхати сюди?

– Навіть уявити не міг, – погоджуюся. – Але ти знаєш, я хотів би знати, що мій дім став місцем для злочинних оборудок. Тож все вийшло на краще. Тепер залишилося з’ясувати, хто це перетворив мій будинок на лігво злочинності.

– Їдьмо додому, – просить вона. – Я просто падаю з ніг. І там Міланка чекає.

– Звісно.

Але оскільки моє авто залишилося на “місці злочину” доводиться викликати таксі.