Глава 5. Аліса

Я хвилювалася про те, як минатиме дорога, чи не більше за те, як все відбуватиметься вже вдома. Річ у тому, що вдома повно народу і можна якось загубитися в натовпі чи що (кажу так, ніби там справді натовп). А ось зараз ці хвилини на самоті здавалися мені дуже напруженими. Але це було не про Женю. Як і в школі, він діяв на мене заспокійливо. З ним ніби не могло бути жодної негативної енергетики. Лише легкість. Лише якась внутрішня свобода.

За п'ять годин, що ми провели разом в автомобілі, встигли обговорити фільми, слухати музику, ділитися якимись веселими історіями з життя. Ми жартували і сміялися. Міланка питала про все на світі. Саме вік “чомучки” . Складалося враження, ніби ми справді щаслива дружня сімейка. А я дивилася на чоловіка в дзеркало заднього бачення і просто любувалася його правильними рисами обличчя, безумовною красою, дотепністю, добрим ставленням. І на біса я погодилася на цю авантюру? Так і закохатися недовго, а зважаючи на те, що я вже була закохана в Женю в юності, то вся ця афера пахне горілим з самого початку. Тоді я ще не знала, як все неоднозначно.

Під'їжджаючи до будинку моїх батьків, Женя глянув на мене крізь дзеркало і підморгнув:

— Не хвилюйся. Все буде чудово. Я бачу, як для тебе це важливо, але повір, все складеться, як найкраще. 

— Дякую тобі, — усміхнулася я.

— Ти виглядаєш чудово... Катька від заздрощів лусне, — Женя припаркував авто перед входом і повернувся до мене. Я зашарілася. Він не уявляв, що я вчора весь вечір ретельно підбирала гардероб не для того, щоб вразити сестру. Просто хотіла, щоб йому було хоча б не соромно бути поруч зі мною. Напевно, завдяки колишньому, від якого і слова доброго не почуєш, в мене космічно низька самооцінка.

— Дякую. І, знаєш, щоб там зараз не відбулося, наперед прошу пробачення.

— Та все буде добре! — весело каже він і виходить з авто. Саме цієї миті з будинку виходить сестра. Її дзвінкий голос доноситься навіть до мене в салоні автомобіля.

— Мамо, це не Аліска! — кричить в хол, а тоді повертається до Жені. — Привіт. А ти як тут опинився?

— А я привіз вам ваших дівчат, — легко відповідає він. Я напружуюся і виходжу, а тоді беру на руки Міланку.

— О, сістер! — кричить Катя і біжить до мене, щоб взяти племінницю. — Мілашка, яка ж гарнюня! Через цю твою капосну мамку я й не бачила тебе ще. Я твоя тьотя Катя.

Сестра нахабно вириває дівчинку з моїх рук. Малеча привітно всміхається родичці і з легкістю йде до неї. Вона в мене така, до кого хоч піде, аби щебетали гарно. А я відчуваю якусь незрозумілу пустоту в цю мить. 

— І тобі привіт, — вітаюся я.

— Що ти привітикаєш, краще торби свої діставай. Людина ж поспішає, мабуть, — як завжди в своєму репертуарі. Не людина, а танк.

— Та ні, я вже приїхав, — абсолютно спокійно каже Женя. — Правда ж, кохана?

В Каті очі поволі округлюються. Лише заради виразу її обличчя варто було все це затіяти.

— Правда, коханий, — усміхаюся я і дивлюся на дівчину: — Сюрприз.

— Я щось недопетрала. А де твій Єгор?— стиха питає вона.

— О, який же він її? Вже мільйон років, як я її, так, мила? — знову відповідає Женя.

— Саме так, любий, — погоджуюся я.

— А чому ти нам нічого не сказала про нові стосунки? Це якийсь пранк, так? Ти мене дуриш! Дорогою змовилися пожартувати, так? — ну, майже в точку. Лише не дорогою, а вчора. Проте тобі, Катюшо, того знати не треба.

— Вона нам не вірить, — зітхає Женя.

— Ні, не вірить, — знову підтакую.

— Треба переконати, — усміхається.

— Треба, — і поки я намагаюся щось вигадати, хлопець м'яко бере мене долонями за плечі, повертає до себе. Бачу іскринки в його очах, а за мить світ вибухає для мене спектром емоцій. Це Женя лагідно, але водночас і пристрасно, як це завжди описують в жіночих романах (але так воно й є), цілує мене.

Поцілунок з хлопцем, що був моїм першим світлим коханням, не розчаровує. Моїм тілом прокочується лавина, я немов вулкан, що готовий вибухнути. Ноги підкошуються. Я наче відчуваю крила за своєю спиною, а серце виривається з грудей. Розумію, що я не ніжна квіточка, а жінка, яка жила в шлюбі, мала чоловіка, проводила з ним ночі. Але ніщо з минулого не зрівняється з цим поцілунком. І це настільки очевидно, що мені навіть страшно.

Страшно, бо усвідомлюю: грати з ним пару перед моєю ріднею, а потім розійтися, як у морі кораблі, буде значно важче, аніж я могла собі уявити. І я навіть шкодую, що затіяла це.