Глава 4. Євген

З Алісою ми обмінялися номерами телефонів і домовилися зустрітися завтра перед потягом. Скидаючи речі в дорожню сумку, сам не вірю, що роблю це. Яке божевілля! Як я на це погодився і чому вся ця афера досі викликає в мене неочікуваний адреналін?

— А що я тобі казав, що все організую? Відпустка, як ти й мріяв! Клич мене Добрий Фей, — лепече Назар, спостерігаючи за мною з склянкою глінтвейну.

— Добрий Фей, а ти не підкажеш раптом, з якого дива я маю грати нареченого твоєї однокласниці? Ну це ж не нормально. І я ще так легко погодився... — в миті, коли розум таки стукає до мене, розумію, що це якась космічна дурня. Нащо я в це вплутався?

— Ти погодився, бо запав на Аліску, — а в Назара, як завжди, своє пояснення.

— Ти серйозно зараз? Думаєш, що через добу після розставання з Сашою, я можу на когось запасти?

— Легко, зважаючи на те, що за Сашою ти не дуже й побивався. Не було між вами ніякої іскри. І почуттів там не було. Так лише, займалися сексом, ходили по ресторанах, ти оплачував її забаганки... Може я щось забуваю? Здається, ні, — він так в двох реченнях виклав всю суть моїх стосунків з колишньою, що я аж припинив складати світера в сумку, а здивовано на нього глянув:

— А ти в нас великий знаток в почуттях? Це все і є відносини.

— Ні, це подоба відносин. Справжні відносини — це коли не зраджують, цінують, коли пристрасть затоплює, коли голова крутиться...

— Та ти, мій друже, романтик. Хоч нікому не кажи, засміють.

— Знав би ти, як дівчатам подобається слухати про почуття. Теж мені. Тобі має бути соромно, що ти старший, а мав менше жінок, ніж я. Втрачаєш молодість даремно. Тобі вже майже тридцять. Ще десять — і все, — він намагався показати на ялинковій прикрасі, що буде з моїм чоловічим здоров'ям через десять років, але не встиг. Я запустив в нього подушкою з дивану раніше.

— Йди звідси, вчи він мене буде! Шмаркач!

— А ти до Аліски приглянься. Вона, що треба! Точно тобі кажу, — ще все ж мовив він, а тоді нарешті змився з моєї кімнати.

Я зітхнув. В чомусь Назар мав рацію. Мої почуття до Саші не були палкими і щирими. Радше вона була для мене зручною. І хоч дізнатися про зраду було боляче, я все ж можу оцінювати ситуацію адекватно.

Та чи готовий я до нових відносин? Звісно, що ні. Це було б надто важко і не правильно.

Проте, коли я ліг у ліжко, щоб заснути, перед очима постав образ Аліси. Вона була точно такою, як сьогодні у кав'ярні.

Роки не зіпсували її особливої краси, а навпаки зробили ту виразнішою. Світле розкішне волосся, ніжні риси обличчя, струнка фігура. Ще в школі я шукав очима її, а коли наші погляди зустрічалися, не міг думати про інших дівчат. Вона була такою маленькою лялечкою з дивовижними небесними очима, немов той янгол. Я ніколи не спілкувався з нею, в моєму колі були старші дівчата, мої однолітки. Аліса ж завжди здавалася маленькою і я чекав, поки вона подорослішає. А коли це сталося, ми поїхали в Київ і більше я ніколи не бачив ні її, ні такого прекрасного яскравого кольору очей в когось іншого, не залежно від статі чи віку.

Її життя, про яке розказав мені брат, дивує. Як прикро, що в неї все не склалося. Завжди хороша, мила, привітна, вона мала б бути дуже щасливою. Чоловік, який був з нею, мав розуміти, що йому трапився діамант. Не розумію, чому життя так повелося з такою світлою дівчиною?

Зараз вона здається мені провідницею в край мого безтурботного дитинства. І ось, через стільки років грати її нареченого... Чим чорт не жартує? Якщо це піде на користь нам обом, хай так і буде.

Прокидаюся на світанку, як завжди. Спершу пробіжка. Потім тренування. Не збиратися на роботу доволі дивно. Я з двадцяти років завжди у справах, а тут перша відпустка. 

Врешті вирішую зателефонувати Алісі, щоб дізнатися, як там вона, чи не передумала. Вона бере слухавку майже одразу, не давши мені послухати й пари гудків.

— Привіт, — її голос бадьорий і дзвінкий.

— Привіт, — відповідаю. — Ти як? Все в силі?

— Сьогодні ця ідея здається ще більш абсурдною, — зізнається вона.

— Я знаю. Мені теж. Тому я зрозумію, якщо ти хочеш відмовитися.

— Ні, я не те, щоб... Якщо чесно, мені до біса хочеться втерти носа сестрі і довести батькам, що в мене не все так погано. Але це ж буде брехня, тож... — відчуваю, що вона розгублена. Хочу підбадьорити. Зараз розумію, що ця дивна поїздка — мій єдиний шанс на свято. Хай і серед чужих людей. Тож якщо Аліса все скасує, я засмучуся.

— Зовсім не брехня. В тебе є донька і робота, ти навчаєшся. В тебе ще все попереду. Це тимчасові труднощі. Не бачу нічого поганого, щоб трохи прикрасити реальність, аби батьки не хвилювалися.

— Якщо ти так кажеш, — звучить задумливо. — Але кажу одразу, інтиму в нас не буде. Ми просто їдемо як друзі, щоб гарно провести свята.

— Ну, якщо ти наполягаєш, то я викладу з сумки свої сексі-труселя, — я сміюся.— Аліс, я ж не зваблювати тебе їду. Сам нещодавно пережив болюче розставання, так що до нових стосунків не готовий. Боятися мене точно не треба.

— Добре, а то хто ж тебе знає, — її голос теж веселий.

— Ще познайомимося, — обіцяю.

— Обов'язково. Тоді до зустрічі?

— До зустрічі, — усміхаюся і кладу слухавку.

Коли настає час виходити, йду з абсолютно гарним настроєм. В одній руці дорожня сумка зі спакованими речами, в іншій — смартфон з відкритою телефонною книгою. Щоб Аліса не тягнула кудись доньку, маю під'їхати прямо під їх під'їзд. Зранку вона скинула мені повідомленням точну адресу.

Сьогодні їду джипом. Щоб добратися додому, треба позашляховик, бо паркетником в Карпатах робити нема що.

Під'їжджаю в потрібне місце навіть трохи заздалегідь. Тож поки чекаю дівчину, розглядаюся. Не багатий район столиці, але простий і охайний. Побілені дерева, пофарбовані лавочки і новенький дитячий майданчик. Аліса казала, що знімає тут квартиру на двох з подругою. От і не вбити її колишнього за те, що кинув напризволяще свою дитину? Ну розлучився з дружиною, всяке буває, але залишити дитину... Це просто ні в які рамки. Можу зрозуміти Алісу, яка хоче, аби її сестра не знущалася з неї з цього приводу.