Розділ 7. Вороги в оточенні

Це була не просто підстава від курви-долі, а справжнісіньке безсовісне знущання! Ні, ну просто як це ще назвати? Коли наді мною і так нависає ось це все — підкидати зверху ще й якусь задзеркальну бабайку, яка вилізла незрозуміло звідки і спробувала мене зловити?

Після цієї чудової та захоплюючої пригоди я, звісно, провела залишок дня, намагаючись знайти в королівській бібліотеці хоч щось, будь-яку інформацію, здатну пояснити мені, що я бачила. Але дідько, лише впиралася в глухий кут! Що наштовхувало на невтішний висновок: можливо, те, з чим я зіткнулася, і не було чимось неймовірно новим і незрозумілим для цього світу. Тільки от якщо так, інформація про цю істоту ймовірно була засекречена, і знайти її у відкритому доступі навіть тут, в королівській бібліотеці, не вийде. Так само, як відомості про мою здатність проникати в те дивне задзеркалля.

Але що ж тоді робити?

Залишивши ввечері бібліотеку, я проспала всю ніч, боячись навіть дивитися у бік дзеркал. А на ранок дійшла висновку: потрібно трохи відкласти питання, в якому зараз зайшла в глухий кут. І спробувати пошукати в іншому напрямку — може там і зачіпки знайду. А саме — що ж таке оте божественне світло, пробудження якого в однієї з учасниць Відбору ті загадкові змовники так бояться. І закладаюсь, йшлося саме про Лію — не дарма ж її кілька разів за книгу хтось убити намагався.

І знову мені вряди-годи пощастило! Після кількох годин перекопування спочатку каталогів, а потім книжкових полиць, я знайшла книгу, яка задовольнила мою цікавість. Відповідно до того, що було написано в одному з її параграфів, Божественним світлом називали неймовірно рідкісний уроджений дар поширювати навколо себе заклинання, яке йшло магові безпосередньо від світлих богів цього світу. І потрапляючи в зону дії заклинання, будь-які темні істоти, заборонена чорна магія, ворожі сутності і таке інше просто розсіювалися, зникали.

Здатність, як відомо, хоч і давалася людині з магічним потенціалом при народженні, але при цьому могла не прокидатися довгі роки, аж до старості. Що там, були навіть випадки, коли дар так і не виявляли за життя, і лише після смерті носія маг-коронер виявляв його нереалізовані зачатки в аурі померлого.

Що ж, тепер мені стало дещо зрозуміло. Як мінімум, якщо цей дар прокинеться в учасниці Відбору, то вона легко зможе позбутися Семи гріхів. І ще дідько його знає від чого, крім них, чим ці змовники так дорожать.

А тепер, коли ще один шматочок мозаїки став на своє місце, настав час переходити до наступного пункту в списку: хто такий цей Грегор Бартімус, а заразом його вчорашній співрозмовник, Тадеус і той хлопець, з яким Тадеус у ніч балу балакав у чоловічому туалеті. Чи є вони придворними, які називали один одного між собою іншими іменами, чи як мінімум Бартімус просто пробирався до палацу? Все це я маю з'ясувати.

Ось тільки яким чином? Навряд чи відповідь на це питання я знайду в королівській бібліотеці. Виходить, мені потрібно знайти для початку його самого, а бажано і чоловіка, з яким він зустрічався вчора. Вже другий, судячи з усього, напевно придворний. А далі — наводити довідки про цих осіб.

Але як мені тепер їх знайти? Палац — це тобі не двокімнатна квартира, і народу тут постійно бігає чимало. Одні прямо тут і проживають-ночують, інші хоч і живуть у місті поза палацом, але приходять на роботу до своїх корпусів, нести державну службу.

Хоча з іншого боку, якось же я вже тричі за лічені дні з ними перетиналася! Раптом якась сила (можливо, відповідальна за моє потрапляння у цей світ) навмисне зіштовхує мене з ними? Тож можна, для початку, спробувати просто походити палацом, може знову притягнуться.

Так-так, можливо, я просто зараз прокрастиную через те, що не бачу взагалі жодного варіанта вирішення моєї проблеми з прийдешнім випробуванням Відбору. Але день на цей спосіб «раптом спрацює?» витратити все ж вирішила. Просто тому, що хоча б тут я ще не вперлася в глухий кут. А там — раптом зрозумію, чому його ім'я здається мені знайомим, і це допоможе хоча б знайти спосіб уникнути того, що мене вб'ють через виліт, якщо вже пройти наступне випробування в принципі неможливо.

Тому напустивши на себе максимально незворушний вигляд, я почала швендати палацовими коридорами, уважно придивляючись до всіх, кого бачила на своєму шляху. І звичайно ж, прислухаючись до їхніх голосів, як могла.

Ось так я змарнувала годину, поки не отримала результату! Щоправда, не той, на який розраховувала: замість Бартімуса мені попалася одна з учасниць Відбору, Анжела Грейслін. Та не сама, а в компанії молодої та дуже гарної жінки, чия голова була замотана у розшиту золоту хустку. І та, обурено вигукнувши, схопила дівчину за руку:

— Одумайся, дитино моя!

— Я не ваша дитина, Софіє, — роздратовано гаркнула Анжела, висмикнувши у жінки свою руку. — На щастя, моя мати не верзла таку нісенітницю. І я не збираюся робити те, про що ви мені кажете.

— Побійся богів, люба! — зойкнула жінка, хапаючись за серце. — Те, що ти задумала — піти проти волі свого батька — це страшний гріх!

— Набагато страшніше бути тупою куркою, не здатною ні на що, крім мовчки йти проти себе і робити все, що тобі накажуть, тільки тому, що ти народилася дівчиною. З мене годі, тема закрита: у наступному випробуванні я займу останнє місце і покину Відбір. Це не обговорюється. Так само, як і те, чим я займатимуся після втрати статусу претендентки на звання королівські нареченої.