Розділ 1. Тобто, мені кохання не буде?

Обстановка, м'яко кажучи, вражала. Величезна бальна зала, дзеркала на стінах з ліпниною, підлога з рожевого мармуру... до речі, тверда, скотиняка. Від удару об неї моя голова все ще боліла.

Розкішна сукня з бордового шовку. І сотні поглядів, спрямованих прямо на мене.

Чоловіки в парадних камзолах, жінки в розкішних одежах. Класична музика, що голосно грала, гул голосів, гиготіння. Останні, щоправда, стримані — очевидно реготати у відкриту присутні начебто… побоювалися, хоча їм дуже цього хотілося.

Адже всього якусь частку секунди тому я переходила дорогу. По «зебрі», між іншим, і на зелене світло. До того ж, жвавого руху ніколи на тому перехресті не було! І звідки тільки вилетів той виродок на джипі? Сто відсотків синок якогось судді, що права купив! Ну так, знаю-знаю, сама винна, нема чого читати на ходу, але дуже цікава книга попалася. Жіноче фентезі про Відбір наречених для молодого красеня-короля. І особливо прикро від того, що я не встигла дізнатися, чим усе в цій книзі закінчиться, бо загинула, перш ніж дочитала її!

Ось так, у засмучених почуттях, я зустріла чорноту, що насувалася на мене.

А через секунду зрозуміла, що лежу на підлозі, об яку боляче стукнулася лобом! Так-так, на тій самій, з рожевого мармуру. Оточена натовпом, очевидно не сильно засмученим моїм поточним становищем.

Якого дідька…

Перед очима все ще трохи розпливалося. Та й голова йшла обертом, наче я щойно злізла з якогось атракціону в луна-парку.

Тим не менш, я миттєво побачила цей погляд. Задоволений, гордовитий, сповнений ненависті та зловтіхи.

Що найприкріше, його володар був тим ще красенем! Широкі вилиці, рівний ніс, ідеальні риси обличчя, чарівні карі очі, чорне волосся. Ще й високий зріст, міцна статура з широкими плечима… Не чоловік — картинка! Просто, щоб його тричі, справжній ідеал! Ось що за невдача: за все життя таких шикарних чоловіків не зустрічала, а коли нарешті зустріла, то дивився він на мене, як на одвічного ворога, який при ньому сів у калюжу всім на втіху.

Зумівши, зрештою, стати на ноги, я озирнулася, але зрозуміліше, що відбувається навколо, від цього не стало. Де я взагалі? Як тут опинилася?

Музика продовжувала грати.

— Вибачте, мені недобре, я відійду ненадовго, — пробурмотіла я, спробувавши посміхнутися. І одразу ж, притримуючи сукню, щоб знову не впасти, заплутавшись у спідниці, вибігла в перші-ліпші двері, що попалися на очі.

Чорт-чорт-чорт! В яку таку колотнечу я влипла і як мені з неї виплутуватися?

Пощастило — майже відразу мені на очі потрапили двері зі значком, що повідомляв: що за ними вбиральні. Мабуть, вони спеціально були розташовані неподалік виходів із бальної зали, щоб гостям не доводилося за необхідності довго блукати.

Але… гостям ЧОГО?

Відчуваючи наростаючу паніку, я пройшла до умивальника та відкрутила воду. Обличчя вмивати не стала — не вистачало ще потім проблем із зіпсованим макіяжем… який, судячи з побаченого у дзеркалі, був майстерний. Вечірній, витончений, він ідеально підкреслював вроджену красу аристократичного обличчя, яке зараз дивилося на мене з відображення. Обличчя молоденької красуні середнього зросту, з яскраво-блакитними очима і зачесаним у складну зачіску темним волоссям, що злегка відливало шляхетним фіолетовим відтінком.

Що за…

Так-так, нехай я гарненько стукнулася головою. Але навіть так чудово усвідомлювала, що це не я! Не те відображення, яке я спостерігала в дзеркалі все своє життя.

Сподіваючись прийти до тями, я підставила кисті під крижану воду, що лилася з крана. І цей холод все ж таки трохи привів мене до тями... щоправда, ненадовго. До того моменту, як я опустила погляд і побачила свої руки.

Тонкі, витончені руки. Де на правому безіменному пальці була золота каблучка з висіченою з рубіну маленькою трояндою. А на тильній стороні долоні тієї ж руки — темно-синій знак у вигляді складної зірки, численні промені якої прикрашали витончені візерунки.

Затиснувши рота долонею, я відступила на крок назад і сповзла на підлогу, втискаючись спиною в стіну.

Неможливо. Це обручка, цей знак…

У тій книзі, яку я читала за хвилину до аварії, саме такі знаки з'явилися на руках усіх дівчат, які були відзначені богами як потенційні учасниці Сутінкового Відбору. І дванадцять із них — ті, що пройшли співбесіду та вступне випробування — отримали від короля по золотій обручці з рубіновою трояндою. Як знак того, що зараховані до учасниць змагання наречених за право стати дружиною Роберта Амертора, який недавно зійшов на престол як король Карвероту.

Але ж цього просто не може бути! Звісно, я часто зачитувалася любовним фентезі, в серед того і про різних потраплянок. Але щоб самій опинитися на місці такої потраплянки? Опинитися у справжньому фентезійному світі? Ще й на Відборі наречених? Та ще й щоб цей світ був світом тієї самої книги, яку я щойно читала?

Подумай я про таке на повному серйозі ще годину тому — сама б себе в божевільню здала. З припискою в історії хвороби: «перечитала любовного фентезі».

Ось тільки як тепер усе це сприймати, скажіть на милість?!

…Аж раптом мене кольнуло щось, що, мабуть, можна було б назвати поганим передчуттям. І підкоряючись йому, я знову подивилася в дзеркало. Щоб повторно розглянувши у ньому своє відображення, гарненько вилаятися.