Розділ 18. Найкраще місце для хорошої змови — бібліотека, бібліотека!

Проводивши мене вчора вночі до моїх апартаментів у гуртожитку, Спайк, перш ніж піти, сказав чекати на нього в бібліотеці о другій. Між стелажами, на тому самому місці, де ми зустрілися минулого разу. Сьогодні був вихідний, ще й день після Вересневого балу, коли мало кому захочеться повзти до бібліотеки вчитися. Тож там ми мали всі шанси спокійно поговорити без зайвого ризику зустріти небажаних свідків. І я сподівалась дізнатися якнайбільше подробиць, які мені будуть готові відкрити на цьому етапі нашої співпраці.

День видався несподівано похмурим, за вікном постійно набридала мряка, яка час від часу переростала в сильний дощ. А коли згадати, що я все ще відчувала слабкість після отруєння блювотним… то мені, якщо чесно, більше хотілося б сьогодні весь день пролежати на дивані з пледиком та гарячим чаєм. Але я більше не могла дозволити собі марнувати час на нескінченні жаління себе. Я й так витратила його достатньо, поки намагалася визначитись, розумна я, чи вродлива, і до якої сторони доєднатися, в результаті втратила чималу перевагу. Тому треба збиратися, намотувати шмарклі на кулак та починати діяти, коли вже союзники все ще зацікавлені в мені попри профукані дедлайни.

Я пройшла напівтемними коридорами бібліотеки з максимально спокійним виразом обличчя, аби не привертати до себе зайвої уваги. Просто леді Фостервуд, після шаленого Вересневого балу, сподівається забутись за підручниками, нічого такого!

О пів на другій я вже влаштувалась за одним з робочих столів у читальній залі — як я і очікувала, майже порожній. Крім мене тут сьогодні сиділа хіба ще якась дівчина. Вірогідно, з першого курсу, і судячи з виразу, зосереджено намагалась розібратися в темі, яку не зовсім зрозуміла.

Майже тридцять хвилин я робила вигляд, ніби щось читаю та конспектую. А потім підвелася та пішла «шукати інші потрібні мені книжки» та пірнула в лабіринти зі стелажами.

— Бачу, ти можеш бути пунктуальною, коли зацікавлена в цьому, — усміхнувся Спайк, ледве я побачила його в темному закутку. Жодних вікон, лише вузький простір між двома стелажами, заставленими старими книгами, та блякле світло магічного світильника.

— Дивно, що ти мав причини в цьому сумніватися, — я знизала плечима та підійшла ближче.

— Ну, враховуючи, як довго ти приходила до думки про співпрацю, я вже почав підозрювати, що ти з тих людей, які можуть запізнитися навіть на власний похорон, — хмикнув він з хитрющим виразом, через який мені чомусь захотілося вхопити його за комір та зашипіти ніби кішка, якій в писок бризнули воду. Хоча він, по суті, був правий! І можливо, саме тому нагадування за цей мій промах так мене дратувало.

— Що ж, якщо ти закінчив з радісними привітаннями, пропоную переходити до справи. Бо я боюся, ми не маємо надто багато часу, — зітхнула я, і собі прихилившись до стелажа трохи менше, ніж в метрі від нього. Якщо чесно, то чомусь мені здавалось, що краще тримати з ним значно більшу дистанцію… Але ж ми тут наче як збираємося мутити змови проти спадкового принца! Тож стояти в різних кінцях кімнати і голосно одне одному кричати — це так собі ідея. — Як я і думала, в бібліотеці сьогодні не надто людно, але це не означає, що ми абсолютно застраховані від небажаних гостей, надто якщо будемо теревенити тут весь день.

— Твоя правда. Тим паче, твої стосунки з його високістю і так полетіли в прірву, тож тобі точно не треба, аби хтось побачив нас зараз та почав розпускати чутки, ніби ми крутимо таємний роман, — кивнув він з настільки нахабним вишкіром, що я не втрималась і штурхнула його кулаком в плече!

— Тоді давай по суті, — насуплено пробурчала я, схрестивши руки на грудях. — Що ти хочеш, аби я дізналася в Деміана?

— Імена трьох пажів, — нарешті видихнув Спайк, витримавши коротку паузу.

— А точніше?

— Королівський бал на честь кінця року, — пояснив він, уважно дивлячись на мене. — Зазвичай у вересні наш спадкоємчик вже має когось на прикметі для цих почесних ролей.

І тут я, зрозумівши, про що він, зойкнула.

В книжці ця деталь згадувалася побіжно, але в моїй голові спливши спогади Елісон за попередні роки, які чітко розставили все на свої місця:

Щороку на цей бал в королівському палаці спадковий принц, від моменту настання повноліття і аж поки не сяде на трон, обирав трьох шляхетних юнаків зі свого оточення, аби ті були його пажами на новорічному балу. Офіційним супроводом, який завжди ходив поряд, створюючи спадкоємцеві пафосний фон, прислужував йому та виконував усі забаганки. Це, звісно, вважалося чималою честю. Всі троє отримували за це пам’ятні ордени і подарунки — щороку різні.

Але…

— Навіщо тобі знати імена пажів? — я насупила брови. — Тобто, для чого тобі ця інформація? Ще й так сильно, що ти почав вербувати мене від самої вечірки на честь початку навчального року.

— Вибач, але не можу тобі цього розкрити. Принаймні, зараз, — зітхнув Спайк. — Маю суворі накази. Проте ця інформація справді важлива. Єдине що… Можу хіба сказати, що це стосується тих подарунків, які пажам даруватимуть цього року. Тож нам критично треба дізнатись, кого принц планує робити своїми пажами, не в день новорічного балу, а якомога раніше.

— Все це звучить збіса туманно, але гаразд, зроблю все можливе, — зітхнула я, заплющивши очі. А потім зібралася на силі і продовжила: — Ну а коли ми вирішили основне, дозволь дещо в тебе запитати.