Розділ 16. Команда лисички

Наступного ранку я не чекала на гостей. Та й, якщо чесно, була переконана, що всі відсипатимуться після балу. Тому чимало здивувалась і навіть насторожилась, коли в двері моєї кімнати постукали.

— Ох, Елісон, я така рада, що тобі вже краще! — видихнула Кетрін, з порогу кидаючись мені на шию. Тим часом Ірен, яка стояла позад неї, поспіхом озирнулась аби переконатись, що в коридорах зараз нікого немає, пропхала подружку всередину та зачинила за собою двері.

— І я теж, але давайте тихіше. Бо якщо все як я думаю… то нам краще побазікати так, щоб та гадюка про цю зустріч не знала. Можливо, тоді це дасть нам певну перевагу, — зітхнула вона, а потім і сама мене обійняла. — Це було справді паскудно. Вибач, що не вірили тобі від самого початку. Можливо тоді б…

— То ви… виходить… ви вірите мені? — видихнула я, і сама тому дивуючись, розчулено схлипнула.

— Кет розказала мені про вашу вчорашню розмову разом з Вулменом, — кивнула Ірен, проходячи до затишного м’якого куточка біля вікна… яке одразу завісила шторами. Невже думає, що хтось може підглядати за моєю вітальнею? — Тож так, ми на твоєму боці, люба. Та все ж, хочемо зараз дізнатися подробиці, бо вчора очевидно було не до розлогих розмов.

— Твоя правда, нам є про що побазікати, — погодилась я, сідаючи до подруг. Подумки швидко-швидко перебираючи, що ж можу їм розказати. Адже очевидно, що мені не можна говорити ВСЬОГО! Бо вони ж просто здадуть мене до божевільні, якщо почну заливати про своє переродження і минуле життя, в якому читала любовне фентезі про все, що тут зараз відбувається!

Зібравшись на силі, я видихнула та заговорила, зважуючи кожне своє слово:

— Як я вже й казала, Сара Свейн підставляє мене з найпершого свого дня в академії. Від нашої першої зустрічі вдає, ніби я її цькую. Сама вилила на себе вино під час вітальної вечірки, щоб звалити це на мене. А потім, створивши мені репутацію жорстокої лиходійки, а собі — моєї бідної жертви, сама підлаштовує нібито знущання над собою, які вже апріорі приписують мені. Найбільше спрямовуючи цей ефект саме на Деміана, щоб викликати в нього максимальну жалість до себе та негатив до мене. Гадаю, вона планувала це навіть до нашої першої зустрічі в день заселення. Тобто, їй було відомо, як виглядає офіційна наречена принца, яка навчається в Королівській академії. І звісно ж, вона знала обличчя самого Деміана. Бо від того самого найпершого дня її дії були аж надто чітко прораховані, щоб їх можна було списати на випадкові чи спонтанні. Ні, ця зміюка точно має чіткий план, хоч і вміє гнучко корегувати його залежно від змінних та обставин.

— Але я все одно не розумію: навіщо? — повільно видихнула Кетрін, задумливо склавши руки на грудях, та почала зосереджено постукувати підборіддя вказівним пальцем. — Тобто… Ну гаразд, нехай корисливе дівчисько з сиротинця вирішило задурити голову не просто якомусь там сину магната чи дворянину, а аж самому спадковому принцу. Але ж те, що вона робить, це не просто спроба звабити принца, стати його коханкою та отримати від нього дорогих подарунків. Елісон, вона ж цілеспрямовано тебе топить! Руйнує репутацію. Намагається знищити всіма правдами і неправдами. Проте який в цьому сенс для неї? Тобто, з ким би принц не крутив романи, але одружиться однаково з партією, яка відповідає його становищу. І якійсь бідній простолюдинці ніхто ніколи не дозволить стати майбутньою королевою. Тож навіть якщо їй вдасться добитися розриву заручин Деміана з тобою, сама вона однаково не стане його нареченою. Просто йому знайдуть іншу дівчину з високого роду.

— І в цьому наша головна проблема, — повільно видихнула я, стискаючи кулаки. — Я не маю жодних доказів та підтверджень цієї інформації… Але ця бідна сирітка дещо про себе приховує.

— Тобто? — Ірен насупила брови.

— Я трохи стежила за Сарою, — заговорила я, прикривши очі, та приготувалась трошечки позвиздіти, щоб донести правдиву інформацію через не зовсім правдиві виверти. — І дещо помітила. Ця паскудь може обертатися на білу лебідку.

— ТА НУ! — синхронно крикнули дівчата, аж скочивши зі своїх місць.

— Саме так, — нервово реготнула я. — А це вже доводить що вона, як мінімум, високого роду. Але далі цікавіше.

— Іще цікавіше?

— Після цього я трохи покопалася в архівах, бо, як ви пам’ятаєте, серед аристократії столиці немає лебедів. Я припускала, що вона з якогось збіднілого дрібного роду, який скнів у далекій провінції. Та насправді… краще сядьте, дівчата.

— Мені вже страшно, — гикнула Кетрін.

— І не дарма, — прошепотіла я крижаним тоном. — Те, що я вам зараз скажу, має лишитися між нами, бо інакше я не певна, що всі ми будемо в безпеці… А я особисто не певна, чи в безпеці сама.

— Про що ти? — засовалася Ірен.

Я зосередилась. Настав час наступного небезпечного етапу: я маю відкрити їм сюжетну правду. Але так, щоб це звучало для них правдоподібно. І зараз один хибний крок може коштувати мені всього.