Розділ 15. Найлихіша на світі

— Кет, благаю, повір мені! — зашепотіла я з останніх сил. — Я нічого їй не робила! Мене отруїли, я побігла в туалет, бо мене нудило, а потім пошкандибала до медпункту. Лише кілька хвилин тому прийшла до тями…

— Як тобі взагалі вистачає?!..

— Вона каже правду, — зненацька пролунало за моєю спиною. А потім Спайк зробив крок, трохи заступаючи мене собою. — Я зустрів її в коридорах дорогою до медпункту, і якби не доніс, Елісон до нього б навіть не дійшла. І ще раз так, я був з нею весь цей час. Якщо не віриш, можемо прямо зараз сходити туди та розпитати медсестру з лікаркою, які нею займалися. Тому що б там не сталося з ким в туалеті, Елісон точно була не в тому стані, щоб цим займатися.

— Кажу ще раз, Кет, — видихнула я, стискаючи кулаки. — Те, що я казала весь цей час — не побрехеньки і не параноя. Сара Свейн підставляє мене. Від найпершого дня.

— І це також, до речі, правда, — додав Спайк, дивлячись моїй подрузі у вічі. — Сам бачив, як та бубочка власноруч вилила вино собі на сукню, а потім привернула до себе увагу та вдала, ніби це зробила Елісон. Хоча тут, звісно, я не маю інших свідків та доказів. Тому зараз, гадаю, тобі саме час визначатися, наскільки ти їй справжня подруга.

— Ох, дідько… — дівчина аж сполотніла.

— Де вона?! — похопилась я, ледве не закричавши від здогадки, надто очевидної для тієї, хто читала «Академію Клинків і Троянд». — Де Сара зараз?

 — Не знаю, — забелькотіла Кет, заламуючи пальці. — Після того, як вона вийшла з туалету… всі були такі шоковані, що не помітили, куди вона побігла…

Я знала, де її шукати. Хоча й розуміла, що вже може бути надто пізно. Але… Але…

Нехай я не завадила її підставі з «побиттям в туалеті». Проте все ще маю шанс не дати їй зобразити перед Деміаном спробу самогубства, щоб остаточно пробити його на емоції!

Різко розвернувшись, я побігла до виходу із зали. Навіть не знаю, де в мені взялося стільки сили. Можливо, все це — адреналін, і потім моє виснажене тіло просто знову зомліє. Проте зараз я не могла думати про це. Треба було бігти, швидко бігти.

В книзі заплакана Сара пішла стрибати з вежі, і я, звісно, заздалегідь знайшла саме те місце, яке там описувалось. Тоді Деміан побіг її шукати, ледве дізнався, що сталося, і знайшов саме коли дівчина вже стрибнула — останньої миті вхопив її за руку та затягнув назад, а потім почав втішати і, врешті-решт, поцілував.

Отже, є шанс, що зараз ця зміюка все ще сидить на вежі та чекає, поки її прекрасний пустоголовий принц з’явиться в полі зору, щоб зі сльозами на очах зобразити спробу вкоротити собі віку. І якщо я дістануся до неї раніше за Деміана, то зможу завадити хоча б тій сцені. А потім примушу його сходити зі мною до медпункту та вислухати лікарку з медсестрою…

Я завмерла, так і не добігши до сходів на вежу. Бо навіть з того місця, де зараз стояла, було чудово видно на її верхівці дві фігури, що злилися в пристрасному поцілунку.

Трясця.

Довбаний сраний трясця!

Мені кінець. Все пропало. Деміан в неї закоханий. Деміан мене ненавидить. Та що найгірше — більше мені не довірятиме, тож я навіть не зможу укласти угоду зі Спайком, бо пізно всралася!

Тепер мені кінець. Мене або вб’ють ті, хто мені погрожував і вже намагався викрасти… Або Сара доведе до кінця сюжет «Академії Клинків і Троянд», в якому я буду безнадійно вкрита ганьбою, що дасть Деміану привід розірвати заручини та одружитися з прекрасною лебідкою!

Від злості, образи та відчаю мої кулаки щосили стискалися, зціплені зуби скреготали, а з очей рясно текли німі сльози. Все пропало. Все з кінцями пропало!

Не тямлячи себе, я загарчала та обернулася рудою лисицею. Яка, не розбираючи дороги, побігла куди очі бачили. Просто вперед, до лісу на краю столиці, що оточував академію зі східного боку.

Звірині лапи скажено несли мене вперед. Я не зважала на гілки дерев, що били по моїй морді. Не зважала на звуки лісу навколо, посилені звіриним слухом. Просто бігла, немов сподівалась втекти від усього: від Деміана, Сари, академії, себе самої…

Величезний чорний вовк вискочив поперед мене настільки зненацька, що я ледве встигла зупинитись, аби не врізатися в нього! Заціпеніла, я дивилася йому прямо в очі, навіть не дихала.

Він зробив крок до мене, опустив голову та тихо прогарчав. А потім тяжко видихнув і за лічені секунди перетворився на Спайка, все ще вбраного в свій шикарний чорний камзол.

Так, безумовно, це був вагомий плюс магічних кревних перевертнів-аристократів у цьому світі: перекидаючись назад на людей, вони лишалися в тому самому одязі, що й в момент перетворення на свого звіра.

— Елісон, — м’яко гукнув Спайк, не відводячи від мене погляд.

Повільно заплющивши очі, я обернулася назад. І вже за мить відчула ці занадто теплі обійми, в яких чомусь було дуже затишно.

— Боюся, тепер Деміан ненавидить мене, тож я вже нічого не зможу в нього вивідати, — гірко шепнула я, інстинктивно стиснувши пальці на тканині його камзола.

— Нічого, ми щось придумаємо, — тихо зітхнув він, і хоч я досі ховала лице в його грудях та не дивилася на нього, мені здалося, що його губи розтягнулися в легкій усмішці. — То я можу припустити, ти погоджуєшся на мою пропозицію співпраці?