Розділ 11. Танець без масок

Здригнувшись, я миттєво озирнулась. Позаду стояло чимало студентів, але всі вони трималися як мінімум за крок-два від нас із Деміаном. І ніхто не виглядав так, ніби щойно рухався, аби поспіхом від мене відскочити. Ще й так, щоб не привернути до себе нічиєї уваги.

В мене засмоктало під ложечкою, дихання перехопило.

Цікаво, це була погроза? Чи просто попередження?

Хоча, якщо не свистіти самій собі, то на попередження скидалося мало.

Все це настільки вибило мене з колії, що я навіть не звернула увагу на вітальну промову ректора. Отямилась лише за хвилину до того, як заграла музика і Деміан повів мене на перший танець.

Видихнути. Зібратися. Цієї миті я однаково не можу зрозуміти, хто ж прошепотів мені ті слова. Людей, які стояли найближче до нас, я звісно, запам’ятала в лице, але далеко не факт, що це справді був хтось із них. Не варто виключати навіть того, що я стала жертвою магічного навіювання, чи ще якихось закручених чарів, які відвели мій погляд.

Тож тут і зараз я маю сконцентруватися на танці з Деміаном. На моїх відносинах з ним, які цього вечора можуть бути безнадійно зруйновані, якщо я нічого не зміню, і тоді мій крах майже напевне стане просто питанням часу.

Рухаючись плавно та невимушено, я подивилась на свого (поки що свого) принца, який майстерно вів мене у вишуканому танці. Зараз він якнайбільше нагадував той чарівний образ, який так заворожував мене, коли я читала «Академію Клинків і Троянд». Чоловік мрії: сильний, мужній, дбайливий, харизматичний та пристрасний. Який міг однією прочитаною зі сторінок реплікою змусити затремтіти.

…От тільки чим більше я дізнавалася про нього тут, за межами сторінок книжки, тим більше в мені наростав дисонанс. Неначе дивишся на зображення, яке двоїться у тебе в очах, і як не стараєшся поєднати ці картинки — лише більше розумієш, що вони не співпадають. І ти намагаєшся зрозуміти, яка з них правдива. Відчайдушно чіпляєшся за ту, що для тебе привабливіша, проте саме вона з кожною хвилиною що більше вислизає!

— Елісон, все гаразд? — запитав він, певно помітивши щось у моїх очах.

— Якщо чесно, то не знаю, — прошепотіла я, опустивши погляд.

— Тобто?

— Деміане, слухай, — зібравшись на силі, я подивилася на нього. — Хто я для тебе?

— Що ти маєш на увазі?

— Саме це, — видихнула я. — Що… що ти відчуваєш до мене?

— Дивно, що ти про таке питаєш, — спокійно відказав принц, продовжуючи досконало вести мене в танці перед захопленими студентами, які не зводили з нашої пари сяйливих очей. — Ти моя офіційно наречена. Моя ідеальна майбутня королева, яку для мене обрали та виховували належним чином. Мене ти влаштовуєш, якщо ти про це питаєш.

Моя рука, яку він тримав у своїй, здригнулася від цих слів. Здається, Деміан це помітив і трохи насупив брови, коли в мене вирвалося:

— Влаштовую? Отже… просто влаштовую?

Всі ці роки, коли він обіймав Елісон…

…обіймав МЕНЕ…

…Тримав за руку. Вів у танцях. Цілував. Кликав до свого ліжка…

Весь цей час… Елісон… Я…

Його лише ВЛАШТОВУВАЛА?

Була не тією, кого потребували. Не тією, кого бажали.

Ні. Просто сприймалася як «Ну нехай, згодиться»?

— Як на мене, це чудовий баланс для домовленого шлюбу, хіба ти не згодна? — знизав плечима Деміан, тим часом як я стримувалась з останніх сил, аби зберегти на обличчі цей умиротворений шляхетний вираз, коли насправді мені хотілося розридатися! Плюнути на цей танець, кинути все, втекти від нього якнайдалі, втекти з цієї зали, від усіх. Заховатися десь, щоб мене ніхто не бачив, і плакати так довго, поки знесилена не зомлію та не провалюся в теплу, спокійну темряву.

Але замість цього я продовжувала танцювати. Нічого не відповіла, просто відвела погляд, аби більше не дивитися йому в очі.

Безглуздо. Як же все це, чорт забирай, безглуздо! Невже я, отямившись тут, справді повірила, ніби всесвіт вирішив компенсувати мені те, як зі мною повелися в минулому житті, та закинув мене в казку, де достатньо було б просто лишатися хорошою людиною, щоб отримати щастя? Трясця, як же це було наївно! Мабуть, розреготалася б зараз із самої себе, якби клубок горло так не душив.

Нарешті цей бісів танець закінчився. Нарешті ця витончена прекрасна мелодія стихла і Деміан, поцілувавши мою руку, вивів мене з паркету. А потім, сказавши кілька слів, які я не почула, кудись пішов.

Повільно видихнувши, я знайшла поглядом Ірен та Кетрін і підійшла до них. Не хотілося лишатися самій… Та й, згідно плану, я мала тримати ситуацію під контролем. Бо хай там що з Деміаном, хай там що з його почуттями до мене. Але це не змінює єдиного факту: я в будь-якому разі не повинна дозволити тій падлюці Сарі дискредитувати себе сьогодні! Деміан — не єдина причина, з якою я, врешті, маю дбати про свою репутацію. І мені точно не потрібно, аби вся академія почала вважати мене неадекватним озлобленим стервом.

Крім того, десь тут ходив хлопець, який мені погрожував. Можливо, саме він намагався нещодавно мене придушити та очевидно викрасти. Можливо, він був не один. А сьогоднішній вечір тільки починався.