Розділ 9. Сюжетна гілка

Звісно ж, уже наступного дня серед студентів поповзли чутки про те, що Деміан прийшов увечері до моїх апартаментів, але напрочуд швидко вийшов звідти роздратованим. І я пригадала, що в книжці також ширились подібні чутки…

Але в «Академії Клинків і Троянд» все це, звісно ж, подавалось так, щоб читач зрозумів: Деміан хотів ПЕРЕСИЛИТИ себе і провести ніч з нареченою, але не зміг через почуття до Сари, які в ньому активно зароджувались. Тому пішов, лишивши її в ліжку саму, невдоволену та розлючену.

І загалом, зараз про щось таке в коридорах академії й шепотілися! Навіть не допускаючи думки, що це я попросила Деміана піти, а не навпаки.

Проте саме цієї миті мені було байдуже на такі чутки. Я просто почувалась розчавленою і хотіла лише заховатися під ковдрою від усього світу. Який хай далі сам собі розбирається.

Тим часом навколо Сари вже починав поступово формуватися її канонний гарем. Крім самого Деміана, головного любовного інтересу, з нею вже зблизилися двоє її однокурсників, з якими в книжці вони були нерозлучним тріо, що разом намагалося встромити носа в усі загадки академії. Також на неї вже звернув увагу красунчик-третьокурсник, син графа, який піддражнюватиме Сару, але періодично робитиме жести, від яких гріх не розтанути читацькому серденьку, і звісно буде ладен заради неї хоч життя віддати. А ще теплі почуття до Сари зараз саме мали починати зароджуватися в одного молодого викладача, який буде лагідним та дбайливим наставником.

Бажаючи переконатися, наскільки ця реальність збігається із сюжетом книги, я трохи простежила за Сарою, а також за хлопцями, в яких безпомилково вгадала тих самих персонажів з книги. І мої підозри, на жаль, підтвердились! Всі вони справді ошивалися навколо неї, ніби за графіком. А це лише доводило, що мої справи погані. Бо якщо цей графік не порушити, вже зовсім скоро Деміан остаточно усвідомить свої почуття до цієї курви. Яка продовжить підставляти мене і вдавати перед ним жертву, аж поки не реалізує весь сюжет, в кінці якого піде з принцом до вівтаря, в той час, як стара занедбана карета везтиме мене, вже як леді Пантінгтон, разом з Арнольдом до його злиденного маєтку, доживати віку в пекельному аб’юзивному вимушеному шлюбі.

Що неодмінно станеться, якщо я й далі тільки сидітиму та жалітиму себе.

Окей, гугл, як мені переграти цю долю?

Переймаючись цим питанням, я тонула в перебиранні варіантів, весь час провалюючись в роздуми. Через це я періодично випадала з реальності. От і зараз працюючи в бібліотеці, через це засиділася допізна. Мені ледве вдалося закінчити конспектування матеріалів для завтрашньої доповіді на семінарі з магічних полів, перш ніж пролунав короткий дзвінок, що сповіщав: бібліотека зачиняється, якщо ви досі тут стирчите — здавайте скоріше книжки та забирайтесь.

На той час за вікном вже стемніло. Схоже, я пропустила вечерю в студентській їдальні, але для мене це, на щастя, не було серйозною проблемою. Хоч в одному мені підфартило: все ж, родина Елісон була непристойно багата. Тож я могла викликати слугу і через нього замовити їжу майже в будь-який час. Крім, хіба, вже зовсім глупої ночі, коли гуртожиток зачинявся. Та й тоді питання було скоріше в сумі, яку треба дати на лапу вахтерці, щоб слугу з потрібними тобі речами пропустили.

Тим не менш, я не хотіла нариватися та привертати до себе зайву увагу. Ще бракувало, аби моє пізнє повернення до гуртожитку використала Сара, щоб повісити на мене ще якесь «жорстоке знущання над собою». На кшталт тієї розвішаної в коридорі її дешевої спідньої білизни, яку вона позавчора збирала, так натурально схлипуючи та червоніючи!

Намагаючись не скреготати зубами на всю академію від цих спогадів, я покинула бібліотеку та квапливо рушила старовинними коридорами. Через пізню годину освітлення було приглушене, та й нечасті світильники горіли лише в основних. Тих, якими можна було дістатися гуртожитків. Аби встигнути до початку комендантської, я рухалася швидко, не озираючись та не зважаючи на все навколо.

Певно, дарма.

Бо мабуть інакше б раніше помітила кроки, які наближалися до мене. До того, як міцні чоловічі руки схопили мене позаду, затискаючи правим ліктем шию, а лівою долонею — рота, щоб я не закричала!

Все, що мені лишалось — вирячити очі та марно спробувати вивернутись, щойно мене затягнули в найближчий темний коридор. Панікуючи, я спробувала атакувати нападника чарами, але заклинання одразу відбилося в моїй голові болісним дзвоном, з яким у мої скроні неначе вбили кілька цвяхів.

Трясця! Невже в нього амулет-блокатор? В такому разі поки він тримає мене, я не зможу ані чаклувати, ані перекинутись на лисицю, щоб утекти!

Та що найгірше, він не припиняв мене придушувати і через те, що мені бракувало повітря, в голові все сильніше паморочилось. А мої спроби боротьби лише прискорювали настання того стану, коли я просто знепритомнію.

Дідько, що взагалі відбувається?! Чому?..

Перед очима, на яких вже виступили сльози, все починало пливти і ставало каламутним. З кожною секундою паніка що сильніше накривала. Зараз я зомлію, а після цього невідомо, чи прийду взагалі колись до тями. А якщо прийду — хтозна, де і в якому стані. Що зі мною зроблять за цей час.

Останній слабкий ривок, остання безнадійна спроба вирватися, вкусити, вдарити…

Аж раптом щось відірвало нападника від мене і легені самі, автоматично вхопилися за повітря! А наступної миті я озирнулась і побачила чорне волосся і широку спину в чоловічій формі академії. Спину, яка заступила мене від незнайомця в чорному, чиє обличчя було приховане за маскою! За спиною нападника розвівався плащ з глибоким каптуром, коли він різко розвернувся та накивав п’ятами, вистрибуючи з вікна!