Розділ 6. Безумовно, лиходійка!

— Ого, Елісон, це що, справді була ти? — запитала Кетрін, сідаючи біля мене в лекційній за хвилину до початку заняття.

— Що саме «справді була я»? — насторожено уточнила я, розкладаючи перед собою речі на парті.

— Та тут базікають, що хтось висипав цілу миску горохової каші в сумку тій першокурсниці, з якою ти тоді зчепилася в день заселення.

— Ох трясця… Я тут ні до чого, серйозно! — видихнула я, спересердя стукнувши кулаком по парті.

— Справді? — недовірливо примружилась Кетрін. — Просто ти ж розумієш, як це виглядає? Після…

— Послухай, Кет, — простогнала я, відчайдушно дивлячись на подругу. — Будь ласка, ти маєш мені повірити! Я справді нічого не робила тій першокурсниці, взагалі! Розумію, що мої слова прозвучать дивно, але вона просто підставляє мене!

— Тобто, підставляє?

— Робить все так, щоб Деміан подумав, ніби я жорстока та безсердечна курва, щоб виглядати в його очах моєю нещасною жертвою та відбити його в мене! — вирвалося в мене. І лише коли я промовила це вголос — зрозуміла, ЯК ЖЕ воно насправді звучить!

— Ем-м-м… Елісон, слухай, ти хоч сама себе чуєш? — делікатно протягнула Кетрін, смикнувши бровою. — Яке ще «відбити»? Ти ж в курсі, що Деміан, даруй… ніколи не зберігав вірність своїй офіційній нареченій, про шлюб з якою домовлено його батьком, так? Хай ви з ним добре ладнали, але в нього завжди були коханки, навіть якщо він тримав всі ці стосунки поза публічним полем і не вертів своїми пасіями перед твоїм носом, на людях завжди виказуючи прихильність лише до тебе. І навіть якщо його знову зацікавить якась дівчина — не важливо, наскільки сильним буде його захоплення, адже він має офіційну наречену, шлюб з якою в будь-якому разі відбудеться незабаром після випускної церемонії. Шляхетну наречену з шанованого роду перевертнів, чия репутація не заплямована серйозними скандалами, і з родиною якої укладено шлюбну угоду багато років тому. Тобто, будь-яка притомна людина в королівстві розуміє, що його НЕМОЖЛИВО «відбити» в цієї законної нареченої, бо нічиї почуття нікого не цікавлять. І тому абсолютно немає сенсу намагатися вдавати жертву цієї нареченої. Надто коли мова йде про якусь бідну стипендіатку-простолюдинку, з якою спадковому принцові ніхто, ніколи та за жодних обставин не дозволить побратися. Тож такій бідній сирітці, навіть з’явися в неї почуття до його високості, просто немає сенсу намагатись дискредитувати таку, як ти. Дружиною такі, як вона, не стануть — навіть якщо обставини складуться так, що Деміан Вернердаст не одружиться саме з тобою, нареченою йому виберуть іншу достойну леді з високого роду перевертнів. А бідні сирітки все одно будуть максимум коханками. Тобто, ти розумієш, про що я? Таким, як вона, однаково, хто буде нареченою, навіть якщо в них справді є почуття до таких, як його високість. Відповідно, причини дискредитувати тебе в них немає. Тому Елісон, твоє виправдання взагалі не витримує критики. Просто облиш ту дівчину, бо лише нашкодиш власній репутації.

Я не могла нічого сказати, лише непорушно сиділа, стискаючи кулаки, та дивилася в порожнечу. Ну звісно! Все саме так, як Кетрін сказала. Тому мені ніхто не повірить. Зокрема — і сам Деміан. Надто Деміан. Особливо коли нікому з них не відомо, що Сара насправді ніяка не простолюдинка, а донька аристократичного роду, ще й остання його представниця! Роду, достатньо високого, щоб бути гідною нареченою навіть принцові.

…Цікаво, а чи знає про це сама Сара?

В книжці не знала. А те перетворення на лебідку, яке розкрило правду, сталося випадково, через сильний сплеск емоцій, пов’язаний зі страхом за життя Деміана, коли той був у смертельній небезпеці.

Але що, як ЦІЙ Сарі все насправді відомо, і вона просто не розкриває своєї козирної карти, чекаючи, коли хід нею принесе їй найбільшу вигоду? Зокрема — дозволяє зараз безперешкодно та дуже переконливо вдавати нещасну жертву, білу та пухнасту, за чиє горло вчепилася підступна та пихата руда лисиця. Завдяки тому, що в нас із нею настільки нерівний статус, а обставини саме такі, як зауважила Кетрін, всі дійсно скоріше повірять в «злу ревниву наречену», аніж в те, що це Сара насправді підступна падлюка, яка намагається цю наречену підставити. Бо поки ніхто не знає про її походження, в неї справді «немає жодної причини» дискредитувати мене.

Та що найгірше, навіть знаючи правду про те, з якого ця паскудь насправді роду, я не можу її розкрити. Адже в такому разі в усіх виникне цілком логічне запитання: а звідки я сама, власне, знаю, що ось ця дівчина — остання з шанованого роду, який хтось жорстоко перебив майже вісімнадцять років тому? І тоді вже становище Фостервудів опиниться під серйозною загрозою, бо всі вирішать, ніби мій рід причетний до тієї таємничої розправи, винуватців якої так і не знайшли. Ба більше, так накличу на себе увагу тих самих змовників, які вирішать, що я ЧОМУСЬ забагато знаю, можу становити для них небезпеку, і схочуть прибрати вже мене, щоб не виказала часом зайвого.

Лекція вже йшла повним ходом, але я не слухала викладача, який щось пояснював біля дошки. Бо в моїй голові хаотично крутилася інша думка:

Розправа над родом Свентернів.

В книзі навколо цього будувалась серйозна сюжетна інтрига, а також головна загроза після того, як Сара вперше перетворилась і всі зрозуміли, хто вона насправді. Все це було пов’язано з таємним орденом Клинка і Троянди, якому батько Сари, лорд Свентерн, перейшов дорогу. Орденом, молодіжна філія якого діяла в Королівській Академії як таємне студентське товариство, обираючи та вербуючи нових членів, аби ті пройшли підготовку, довели свою відданість і після випуску долучилися до кола корисних обраних.