Розділ 3. Жорстока-жорстока лисице…

Ситуація здавалась вкрай підозрілою, але я не полишала надію в ній розібратися. Врешті, в тієї Елісон, про яку я читала, протистояння з Сарою нічим хорошим не закінчилося, і я не планувала наступати на її граблі. Та й в принципі лиходійкою бути не хотіла. Тому планувала на вечірці на честь заселення знайти Сару та поговорити з нею, аби все прояснити і владнати. Може ми з нею навіть подружимося! Бо в книжці вона мені дуже подобалася. Заодно тоді допоможу їй зійтися з кимось із тих хлопців, які в неї закохалися в книжці, але не витримали конкуренції з Деміаном. Диви, ще й разом з нею подвійне весілля зіграємо!..

Трясця.

Однієї думки про весілля мені вистачило, щоб всередині утворилася темна пустка. Рука сама по собі стиснулась в кулак. А те, про що я всіма силами намагалася не думати, відколи отямилась тут, занадто наполегливо пролізло в голову та постало перед очима.

Спогади про моє весілля були занадто свіжі… і водночас здавалися такими далекими, ніби після них я й справді прожила два десятки років. А ж я замовлений весільний портрет та романтичний альбом з фотографіями встигла забрати лише за кілька днів до того, як Микита мене штовхнув!

Я сиділа в своїй кімнаті сама. За письмовим столом. Слуги, які заносили мої речі, вже давно пішли. Тому ніхто й не бачив виразу мого обличчя, але я однаково намагалася стримувати сльози. Не треба мені жодних червоних очей та розмазаного макіяжу, який доведеться заново перероблювати, аби ніхто нічого не запідозрив! Не зараз. А краще взагалі ніколи. Бо ж що я досягну, думаючи про зраду та згадуючи той біль? Все це… мій чоловік, його коханка — вони ж лишилися там, в Києві. Я тепер взагалі в іншому світі та не дотягнулася б до них, навіть якби захотіла. То який сенс краяти собі серце цими спогадами? Якась невідома сила чомусь подарувала мені другий шанс, і якщо я зможу ним скористатися — матиму щасливу казку з прекрасним гарячим принцом. Про решту краще скоріше перестати думати, бо буде тільки боляче.

Видихнувши, я рушила до гардеробної, щоб перевдягнутися у вечірню сукню. Червону — улюблений колір Елісон. Яка так чекала початку нового навчального року, щоб знову зустрітися з Деміаном, якого не бачила від завершення літньої сесії. І поки я вбиралася, мені все більше здавалось, ніби ці спогади — мої власні, а не чиїсь. Не відлуння тієї, хто була до мене. А ніби це я сама ходила найдорожчими модними салонами столиці, обираючи її. А разом з нею — ще кілька суконь для особливих подій, а також люксовий повсякденний одяг. Хоч в академії всі носили форму, та студенти часто вибиралися в місто після занять. Тому мені буде куди повиряджатись… а виряджатись Елісон Фоксервуд завжди любила.

Закінчивши збори, я повісила на шию тоненький ланцюжок з фамільним гербом (золотий лис з рубіновими очима) та граційною ходою рушила до зали для урочистостей. Навіть дивно, як ці коридори здавалися мені добре знайомими. Але ж всі роки, що Елісон навчалася в Королівській Академії, мене тут не було!..

Правда ж?

Коли я увійшла, музика вже лунала звідусіль. Зала для урочистостей була переповнена студентами. Незабаром на сцену біля стіни урочисто підніметься ректор та декани, щоб зачитати вітальну промову.

— Цього вечора ти особливо чарівна, — пролунало прямо над моїм вушком. Зашарівшись на цей голос, який неможливо було не впізнати, я обернулась до Деміана та з грайливою усмішкою подивилася на нього з-під вій.

— Я сумувала за тобою, — прошепотіла я, поринаючи в його обійми, з якими він повів мене в легкому танці.

— І я теж. Тому пропоную днями надолужити весь той час, протягом якого нам одне одного бракувало, — шепнув він, лоскочачи своїм гарячим диханням мою шию.

Я ж, дивлячись на нього, почала підозрювати: а раптом я насправді просто померла і потрапила до Раю? До мого власного Раю, створеного за подобою роментезі, яке мені так сподобалась, і в якому в мене будуть стосунки з книжковим мужиком мрії?

Коли танець закінчився, Деміана хтось покликав. А я натомість почула:

— О, Елісон! Ми так скучили!

І обернувшись, ВПІЗНАЛА Ірен та Кетрін, двох найкращих подружок головної лиходійки.

Підлетівши до мене, дівчата почали радісно щебетати про те, як минули їхні останні літні канікули. А я, навіть не задумуючись, почала ділитися з ними ВЛАСНИМИ спогадами…

…тобто… СПОГАДАМИ ЕЛІСОН…

…так, немов вони справді МОЇ…

Дивне відчуття. Дуже дивне. Це стається автоматично — неначе все, чим було життя Елісон Фоксервуд, існує паралельно та рівнозначно з усім, що було моїм власним життям, поки чоловік не скинув мене з вікна. Поки я не прокинулася вчора у тій розкішній кімнаті маєтку Фоксервудів.

Аж раптом мої роздуми перервала біла хмаринка, що майнула в натовпі неподалік!

Сара. З розпущеним білим волоссям — лише зачесаним, без жодної зачіски та укладки. В довгій білій сукні. Гарного силуету, але простенькій та застарілого фасону. Як я знала з книжки, вона позичила її в студентському прокаті за кілька монет і в разі, якщо пошкодить чи забруднить — повинна буде сплатити повну вартість. В книжці Елісон одразу зрозуміла, що старенька сукня Сари з прокату. І щоб «поставити новеньку на місце» на цій вечірці, виплеснула на неї червоне вино. Але Деміан побачив це та побіг за заплаканою дівчиною, і вибачаючись за поведінку своєї нареченої, сплатив штраф у прокаті. А потім ще й «на знак вибачення» прислав Сарі просто розкішну сукню з блакитного шовку, розшиту сріблом, у якій вона танцювала з ним на наступному урочистому заході в академії.