Розділ 3. Кілька підозрілих особистостей

Жодних сумнівів, барахолка Кроссворлда була справді унікальним місцем, яке не помістилося б так просто навіть у найрозвиненішу уяву!

Вулиця Мотлоху розташовувалась далеко від центру міста, за кілька хвилин ходу від головного міського ринку. І за фактом була досить широкою, але варто було там опинитися — у тебе відразу ж з'являлося таке відчуття, ніби ти перебуваєш на зовсім вузенькій, тісній вуличці, де неможливо протиснутися. І головною причиною, звичайно ж, було те, що з усіх боків, на кожному кроці, по обидва боки вулиці розташувалися торговці. Розстеливши підстилки просто на землі, вони викладали на них свій товар. Одні — весь, що був, інші — лише малу його частину: те, що вважалося більш ходовим товаром і мало більше шансів знайти свого покупця.

Однак найнеймовірнішим тут було те, що в цьому місці можна побачити на одній підстилці, що лежать буквально поруч, шаманські амулети зі світу Тамтамін, намисто із зубів якогось магічного хижака, вбитого місцевими варварами у світі Ортарін, та надтехнологічний кишеньковий суперкомп'ютер зі світу Кіберслейн. А навколо них найрізноманітніші предмети з усіх семи світів. У деяких торговців всі вони лежали купою малою на одній підстилці, інші ж, навпаки, спеціалізувалися на продажі дрібничок з якогось конкретного світу. Причому знайти тут можна було як артефакти, що мають давню силу, так і просто кумедні дрібнички.

Власне, я сюди прийшла саме за останніми. Тому що суперартефакти мені в моїй справі навряд чи допомогли б, та й коштували стільки, що точно в мій бюджет не вписувалися. А ось звичайні цікаві предмети, які можна використовувати в декорі інтер'єру, дуже б знадобилися.

Грошей у мене, на жаль, було зовсім небагато — по суті ті сімдесят відсотків від місячної зарплати прибиральниці, на які я оштрафувала її на додачу до фізичного відпрацювання. До останньої Лідія, до речі, вже приступила. Причому разом із Паллет, яка допомагала їй готувати стіни «Червоної камелії» до фарбування у колір, який нарешті виправдав би назву закладу. Фарби, шпаклівку та все інше я вже купила і віднесла до кав’ярні, що закрилася на кілька днів заради ремонтних робіт.

І тепер вільні гроші, що залишилися, становили мій бюджет на старе барахло, яке попрацювало б на атмосферу закладу. Завдання це, звичайно, було не з легких, і вже точно не зі швидких. Адже щоб знайти тут щось для мене корисне, доводилося уважно оглядати товар буквально кожного торговця з вулиці Мотлоху! На жаль, зручних електронних каталогів з системою пошуку за категоріями тут не було. І хоч я здогадувалася, що найбільше шансів знайти відповідні речі саме у тих продавців, що торгують штукенціями зі світу Інферно, але вкрай цікаві дрібнички могли трапитись буквально де завгодно.

Тож понишпоривши тут кілька годин, я вже була щасливою володаркою двох батогів, семи пар старих різнобійних кайданів, десяти ланцюгів від двох до шести метрів, цілої купи червоно-чорної тканини, штор і напівпрозорих тюлів, і п'яти відвертих навколоБДСМмних картин різного розміру. Найбільша з них не поміщалася в мою велику сумку, тож я просто загорнула її в тканину і віднесла все це добро до кав’ярні. Звісно, бюджету на тачку (а надто посильного зі служби доставки) у мене не було. Тож коли речей в руках ставало стільки, що я вже не могла з ними нормально пересуватися, продовжуючи пошуки, то просто відносила свої знахідки до «Червоної камелії» і поверталася на барахолку. За сьогоднішній день я зробила вже три такі ходки і тепер, повернувшись з останньої, продовжувала пошуки.

Мою увагу повністю поглинула ряднина, на якій були розкладені сталеві нашийники з прикутими до них ланцюгами... коли до вух несподівано долетів вкрай підозрілий чоловічий голос, що звучав звідкілясь позад мене:

— Отже, цей ідіот так нічого й не дізнався?

— Ні, скиглить, що тільки-но він встиг відкрити рота, аж раптом з'явився молодший Шартор і викинув його, — відповів йому другий чоловік. — Крейг клянеться, що той нічого не почув і вирішив, ніби він прийшов просто дошкуляти колишній.

— Непогано, якщо це правда. І все ж я б не надто довіряв словам того ідіота, — пирхнув перший. — Шартори — небезпечні покровителі для цієї погані. І я дочекатися не можу, коли вони нарешті викинуть її з-під свого крильця.

— Ось тільки чекати так довго ми не можемо, щоб тебе. Примарна перлина потрібна нам до кінця наступного тижня, інакше розпочнуться проблеми. Серйозні проблеми, Морті. А цей ідіот... Він просто живий доказ того, чому від боягузів так мало користі. І я серйозно не впевнений, що нам слід розраховувати на Крейга у цій справі.

Стоп... Морті?

Чи не той самий «Брудний Морті» часом, про якого говорив Тедді-тарганчик?

Моментально вийшовши від страху зі ступору, я легким рухом, ніби ненароком, накинула на голову глибокий каптур старого плаща. І хоч інстинктивно дуже сильно хотіла прямо зараз зірватися з місця і побігти куди подалі — мізки вчасно загальмували мене, нагадавши, що таким чином я тільки більше приверну до себе уваги. Добре, що вони не помітили мене одразу. Добре, що не придивилися, побачивши, як якась струнка шатенка в натовпі над розкладками накидає на голову каптура. Отже, ще більше долю краще не випробовувати. Найрозумніший варіант зараз — тихенько перечекати, стоячи на місці, поки ці двоє не підуть.

— Це так, Ріку, покладатися в такій справі на одного лише бовдура на кшталт Крейга — однозначно погана ідея. А я, якщо пам'ятаєш, не зовсім ідіот. Тож подбав про план «Б», — тим часом продовжував Брудний Морті.