Розділ 1. До такого мене життя не готувало!

Побачивши величезного жирного таргана навпроти свого обличчя, я закричала, схопилася на ноги і відскочила на інший кінець кімнати.

І ні, любі мої, я не жартую, говорячи, що тарган був величезним!

Тобто, справді ВЕЛИЧЕЗНИМ — щонайменше сантиметрів тридцять завдовжки!

— Аннабель, люба, не варто так кричати, — почула я гордовитий чоловічий голос. Тим часом тарган, нагостривши чорні вусики, блискавично вибіг у відчинені двері.

Минуло кілька секунд, перш ніж до мене дійшло, що цей голос звертався до мене. Ось тільки була одна проблема: звали мене Оленою! І я взагалі не розуміла, де знаходжусь, а найголовніше — як тут опинилася.

Де ж тут, запитаєте ви?

Ну… це місце, за всіма своїми ознаками, дуже нагадувало типове кафе класу «ригалівка»: зі старими липкими дерев'яними столиками, брудними вікнами, щербатим посудом та їжею в цьому посуді, від одного виду якої мене починало нудити.

Але була суттєва відмінність: замість звичайних бомжуватих завсідників таких закладів тут сиділо два побитих життям гобліни, гном у дірявих штанях, причому крізь решето дірок можна було розглянути його волохатий ноги, і немитий єдиноріг, над райдужною гривою якого голосно дзижчали мухи.

Якого біса?..

— Гей, хазяйко, у тебе там туалетний папір закінчився, — раптом долетіло з боку дверей до туалету, з якого саме вийшов, власне, низенький замурзаний чортик!

— Ти там що, так сильно вдарилася головою? — знову гукнув мене той самий голос, який я почула на самому початку. І озирнувшись на нього, побачила, з найбільшим подивом для себе, імпозантного чорнявого чоловіка в добре скроєному костюмі.

— А… напевно… — розгублено пробурмотіла я, намагаючись просто зрозуміти, що ж, трясця вас за ногу, тут взагалі відбувається?

Ні серйозно! Адже я буквально щойно заміж вийшла — з пишною білою сукнею, шикарним весіллям і нареченим-красенем. Церемонія в РАГСі, обмін каблучками, поцілунок, лімузин, оточений мальовничим лісом ресторан за містом. Перший танець із нареченим, музика, романтика… А потім наречений пішов у туалет і якось підозріло затримався. Разом із Катею, моєю подружкою нареченої. Зрештою я вирушила подихати свіжим повітрям, почула з лісу якісь підозрілі звуки… і, пройшовши до їхнього джерела, побачила біля дерева свого нареченого, що активно смажив Катю, яка обіймала вербу!

Розплакавшись, я врізала кожному з них по морді кулаком і, не бачачи нічого перед собою, помчала в першому ліпшому напрямку. Здається, вибігла на дорогу... і останнім, що пам'ятала, було яскраве світло фар, які наближалися.

Ну а наступної миті вже розплющила очі, лежачи на брудній дерев'яній підлозі навпроти гігантського таргана.

Невже це я померла, чи що?

Схопившись за голову, я, будучи в шоці, сіла на найближчий барний стілець і дуже пошкодувала, що поряд не було вже налитої склянки чогось міцненького.

Та що за маячня взагалі відбувається?

— Ну, раз ти, як я бачу, жива-здорова… То, думаю, є сенс повторити ще раз, — тим часом заявив той самий привабливий чоловік, сівши поруч зі мною за барну стійку. І, спершись на неї, подивився мені в очі поглядом чарівних чорних очей, який мені чомусь ой як не сподобався! — У тебе залишається рівно місяць, щоб «Червона камелія» почала виходити в плюс. Інакше мій брат закриє заклад… і більше не прикриватиме тебе і всі твої справи. Якщо ти розумієш, про що я, — з усмішкою додав він. — І тоді, чомусь я навіть не сумніваюся, вартові роздоріжжя точно захочуть ввічливо з тобою попатякати.

— Тобто? — гикнула я, вирячивши очі.

— Не ображайся, люба, нічого особистого, — знизав плечима чоловік. — Ти ж знаєш, я завжди був на твоєму боці… Але Фрідріх втрачає терпіння. Він так довго зазнавав збитків після відкриття навпроти тебе «Сонячної ванілі» тільки тому, що раніше ти стільки часу була йому дуже корисною. Але з кожним днем кредит довіри до тебе тане, наче ложка полуничного шербету над вулканами Інферно. І він більше не хоче чути жодних відмовок про те, як сильно тобі заважає ця Софія Лавестон. Тож… місяць, Аннабель. Це максимум, який я зумів у нього тобі вибити. У тебе місяць, і якщо не зумієш виправити ситуацію, ти звільнена... і, ймовірно, будеш заарештована правоохоронцями.

Тяжко зітхнувши, чоловік поплескав мене по плечу, підвівся з барного стільця і вийшов у відчинені двері. Ті самі, в які кількома хвилинами раніше вибіг величезний тарган.

Я ж, широко розплющивши очі, затиснула рота долонею, щоб відчайдушно не закричати від відчуття того, що мій мозок ось-ось вибухне!

Трясця! ТА НЕ МОЖЕ БУТИ!

«Сонячна ваніль», «Червона камелія», Софія Лавестон, вартові роздоріжжя…

Ці слова мені були добре знайомі. Тому що за пару днів до весілля я саме дочитала книгу «Кав’ярня на роздоріжжі світів»: миле, легке та кумедне жіноче побутове фентезі. І його головну героїню звали саме Софією Лавестон! Світла, добра дівчина із важкою долею. Вона була сиротою, у якої тільки нещодавно померла бабуся — остання рідна людина. Злий домовласник збирався викрасти її та продати у бордель за борги. Але тут на її шляху з'явилася добра чарівниця, яка віддала їй стару закриту кав’ярню, що знаходилась у місті Кроссворлд.

Кроссворлд був місцем, де перетиналися шляхи, що вели з семи різних світів. Єдиним хабом, минувши який, можна було перейти з одного світу в інший. Велике, процвітаюче місто, де пліч-о-пліч існували магія і технології.