Розділ дванадцятий

Як виявилося, битва з живими мерцями — то були лише квіточки порівняно з цим. Та, на яку ми з Андре тоді заклалися…

Зараз, коли на нас напав один-єдиний, але сильний демон, я зрозуміла, наскільки помилялася. І від усього загону «помічників» реально допомагали лише двоє. Проти демона ми билися втрьох: я, Ейдос та Джуліо.

Я виконувала роль страйкера — орудувала вогняними стрілами та Луком Полум’я й Попелу. Кожен постріл вимагав точності й обережності: надто близько — і можна було потрапити під удар самого демона. Ейдос із мечем виступав танком, приймав на себе основний шквал атак, утримуючи агро та відводячи загрозу від нас. Джуліо, у свою чергу, виконував роль мага-хіллера, лікував нас у критичні моменти й підтримував магічний щит.

Демон, якого ми охрестили Домон-ведмідь, володів небаченою силою льодових глиб. Звичайно, я знала, що існує лютний вогняний вовк, якого я якраз вже зустрічала в місті, тож льодові атаки — не повна несподіванка, але їхня точність і швидкість все одно дивувала.

Якби Ейдос не зреагував миттєво й не відкинув мене з траєкторії удару, Джуліо довелося б лікувати мене майже відразу. Виявилося, що фанатик володіє святою магією: швидкодійна аптечка-Джуліо рятувала нас від критичних ушкоджень. У бою шкоди демон отримував небагато від нього — основні удари завдавали ми з Ейдосом.

Демон не давав ані хвилини перепочинку. Домон-ведмідь викидав льодові штори та удари лапами, здатні знести стіну. Я відстрибувала вбік, одночасно націлюючи стрілу на його груди — і жоден постріл не міг бути випадковим.

— Ельзебет, праворуч! — крикнув Ейдос, притискаючи демона своїм щитом і відводячи частину ударів.

Я відскочила, обійшла його, підкрутила стрілу через повітряний віраж і потрапила в плече монстра. Той заревів, відштовхнувши мене назад, але Ейдос вже був на місці, щоб прикрити.

— Джуліо, нам потрібна підтримка на північному фланзі! — закричав він, підказуючи магу-хіллеру, де активувати щит.

Маг не промовив і слова, лише підняв руки, і кристалічний купол сяйва прикрив нас від льодових стріл. Я зрозуміла: якби не його швидкість і точність, мене б просто рознесло вщент.

— Стережись! — крикнув Ейдос, відштовхуючи мене ще раз.

 Я встигла підняти лук і націлитися на голову демона. Моя стріла заскрипіла по шкірі, демон замахався, а я вже відкотилася, підставляючи себе під найменший ризик.

— Тримай його ліворуч, я йду ззаду! — прокричав Ейдос. 

Я повільно окинула демонічну спину, шукала слабкі місця, щоб влучити. Коли він замахнувся лапою, я провела стрілу між пальців, і вона встромилася прямо в плече.

— Добре! — раптом закричав Джуліо, і я побачила, як хвилю світла прокотилася по нашому фронту, сповільнивши монстра. Ейдос скористався моментом і впав йому на спину, втримавши лапи. Я бігла по колу, наносила удари, а Джуліо постійно підживлював нас магією.

Ми працювали як єдиний механізм: він — щит і сила, я — очі та дальній удар, Джуліо — магічне підкріплення. Кожен рух був частиною однієї великої хореографії. Кожен промах міг коштувати життя.

— Не відступай, Ельзебет! — крикнув Ейдос, коли демон крутився на нас, сповільнюючи рухи від щита та магії. Я ковтнула повітря, прицілилася і випустила чергу стріл у саме серце. Той заревів, відкинув голову назад, і у цю мить Ейдос занурив меч прямо в груди — удар, узгоджений з моїм вогнем, точка болю і слабкості.

Демон впав на землю, але навіть лежачи не здавався повністю переможеним. Я глибоко вдихнула, на мить відчувши прилив адреналіну.

[Сузір’я Єдиноріг знову повертається і надсилає свою підтримку героїні. Баланс поповнено на 30 коїнів.]

Важко дихаючи, я пригадала, що Єдинорога дійсно давненько не було.

[Сузір’я Октант підтримує героїню і надсилає. Баланс поповнено на 35 коїнів.]

Я похитала головою. Не час відволікатися. Може, демон ще не до кінця переможений… Тим паче, таке затишшя зазвичай настає перед бурею.

Але минали хвилини, а ворог так і не підвівся.

Я опустила лук, руки тремтіли. Адреналін відступав, залишаючи по собі важкість у плечах і дивне порожнє відчуття в грудях.

Ейдос витер меч об плащ, рухи чіткі, звичні. Надто звичні.

— Все, — сказав він. — Чисто.

— Нарешті, — озвався Джуліо. Його голос був рівним, але без жодної втоми. — Як на мене, надто багато зусиль заради однієї істоти.

Я стиснула щелепи.

Ейдос повільно повернувся до нього.

— Ти щось хочеш сказати?

— Хочу зауважити, — Джуліо склав руки за спиною, ніби ми стояли не серед згарища, а в залі для проповідей, — що участь її у бою була… надмірною. Неконтрольована магія. Ризик для загону.

Та де він “неконтрольовану магію” побачив? Нє, я відчула, як дивно пульсувала мітка, але для інших то невідомо. Чи не так?

Погляд молодого священика ковзнув по мені так, наче я була не людиною, а інструментом сумнівної якості.

— Надмірною? — Ейдос усміхнувся, але в цій усмішці не було нічого доброзичливого. — Якщо вже на те пішло, без неї ти б зараз збирав свої святі мощі по шматках.

— Я вижив би й без відьми, — холодно відказав Джуліо. — Церква не потребує таких… союзників.

О, от воно.

— Союзників, — повторив Ейдос. — Не рабів. І поміть, твоя думка ні на що не впливає. Не ти укладав цей союз, не тобі його й розривати.

Джуліо напружився.

—Думай, з ким розмовляєш, Рафаеле.

— Я якраз дуже добре розумію, з ким розмовляю.

Я стояла між ними, мовчки. І чим далі, тим більше боролася з бажанням дати цьому Джуліо у пику. Сильно багато він про себе має.

[Сузір’я Октант радить прислухатися до слів Ейдоса і зібрати волю, аби пройти цю гру, а заодно звірити баланс, навички і зброю які доступні для виживання у бою. Баланс поповнено на 35 коїнів.]