7.3

Нічого собі в мене коїнів назбиралося… Хоча мені страшно відкривати магазин. Зазвичай там такі ціни, що усі мої money швидко роблять фіть-фіть-фіть, а отримаю я від цього трішки більше за дулю з маком.

Хоча й не використати їх не можу. Навіть ті доровартісні та не надто універсальні предмети та навички дуже стають у нагоді в конкретний момент.

[Сузір’я Октант роздумує над словами Андре про існування. Можливо, він мав на увазі “вижити у цій не простій для відьом обстановці і ситуації”. Але тренувати силу і звикати до її проявів потрібно. Добре було б, якби Андре або хтось з відьом ій допоміг. Але дивує чому саме Андре підібрала гра, може це буде пізніше її любовний інтерес, як одна з гілок гри, і надсилає підтримку у 30 коїнів.]

[Сузір’я Єдиноріг вітає Королеву Відьом 30 коїнами.]

[Сузір’я Фенікс цікавиться, чому Андре одразу не сказав Ельзабет, що вона королева Відьом, це ж важлива інформація. Баланс поповнено на 15 коїнів.]

[Гра пропонує Сузір’ям придбати довідку “Королева Відьом” за 100 рейтингових балів.]

[Підказка: довідка включає в себе й передісторію становлення Королевою персонажа Ельзебет, роль якої нарпазі відіграє героїня.]

Пу-пу-пу… Мені самій то все цікаво. Та поки що це не від мене залежить. У перелік моїх можливостей зараз входить: 

1. відкрити магазин і щось купити;
2. продовжувати йти за демоном;
3. спрбувати щось розпитати в нього(але якщо відверто, зараз мені ніякої розмови вести не хочеться. Хіба що з подушкою та ліжком);
4. провести можковий штурм(аякий не факт, що зараз приведе у якесь правильне місце).

Коротше, важко це все. Я б зрадістю скористалася тактикою “Лежачих/мертвих не б’ють”: вмостилася на холодній землі, імітуючи маленьку тваринку з зупинкою серця. Хоча після останніх подій зупинку серця й імітувати не знадобиться — достатньо пригадати, як виглядає Сонцепоглинач чи якась іша “радість” цього світу.

[Сузір’я Єдиноріг схвильовано спостерігає за героїнею після зустрічі її з Соонцепоглиначем. Баланс поповнено на 30 коїнів.]

Та все гаразд. Жити буду. Напевно… Але це не точно.

— Ти зараз виглядаєш так, ніби серйозно розмірковуєш, чи зручно тут лягти й прикинутися мертвою, — спокійно зауважив Андре.

— Не “прикинутися”, — буркнула я. — Я за автентичність. Якщо вже падати — то щиро.

Він пирхнув. Справді пирхнув, а не якось саркастично чи спокусливо всміхнувся. Як звичайна людина… як друг, що готовий підтримати морально й разом пройти крізь вогонь та полум’я… Хоча в нашому випадку ситуацію варто сприймати буквально.

— Не раджу. Холодна земля, бруд, комахи. І шанс, що хтось вирішить перевірити, чи ти справді мертва. У людей із цим… своєрідний підхід.

— Дякую, — скосила на нього погляд. — Саме це мені зараз і треба було почути.

— Завжди радий підтримати, — він нахилив голову. — Можу ще додати, що вигляд у тебе такий, ніби ти щойно дізналася, що твій світ — це погано написана трагедія.

Я зітхнула.

От як можна так влучно висловлюватися? Може він вміє читати думки?

— Якби вона була погано написана, я б уже знала, що робити.

— О, ні, — він з легкою насмішкою глянув на мене. — Найгірші трагедії завжди дуже якісні. Без пауз. Без пояснень. І з максимальною кількістю страждань.

— Ти вмієш заспокоювати, — кисло сказала я.

— Я вмію відволікати, — виправився він. — Наприклад… скажи, що було найгіршим за сьогодні?

Я не одразу відповіла. Подумала.

— Те, що я вже не впевнена, чи хочу прокидатися завтра як “звичайна”. Після того, як побачила, що тут роблять зі звичайними.

Андре кивнув. Без жартів цього разу.

— Тоді в мене для тебе гарна новина.

— Я боюся запитувати.

— Запізно, — куточок його губ ледь сіпнувся. — Звичайною ти вже не будеш. Тож можеш не хвилюватися з цього приводу.

— Це… не заспокоює.

— Але й не нудно, — додав він. — А нудьга, повір, значно гірша за страх.

Я хмикнула, всупереч собі.

— Ти зараз серйозно намагаєшся мене підбадьорити?

— Я намагаюся зробити так, щоб ти не почала знову дивитися в одну точку, — відповів він. — Коли ти так робиш, у світі з’являються дуже неприємні істоти.

— Ображаєшся за Сонцепоглинача? Що він показався мені, а не тобі.

— Ні, — спокійно. — Він був мудаком. Хоча я досі вражений, що ти виявляєшся сильнішою за мене. Оце дійсно викликає образу. Великий та досвідчений я поступається могутністю… відьмі. Ще й достобіса молодій!

Я не стрималася — тихо засміялася. Коротко. Втомлено. Але по-справжньому.

— Знаєш, Андре…

— М?

— Ти жахливий співрозмовник у кризових ситуаціях.

— Знаю.

— Але… — я подивилася вперед, — дякую, що не мовчиш.

Він нічого не відповів. Просто пішов поруч. І цього разу тиша була не такою гнітючою. Й не штовхала на важкі та страхітливі думки…

[Сузір’я Єдиноріг стверджує, що потрібно дізнатися, чи мітка так реагує і відкликається лише на Сонцепоглинача, чи й інших вищих демонів? Баланс поповнено на 30 коїнів.]

[Сузір’я Октант у роздумах над даною ситуацією але надсилає підтримку у 30 коїнів.]

Ля… Дякую! А можна хоча б не сьогодні й бажано не на власному досвіді?

Шкода, що Андре старався, а Сузір’я вирішили повернутися до обговорення цієї теми.

[Сузір’я Фенікс надсилає героїні в підтримку 15 коїнів.]

Я тяжко зітхаю…

Зараз в мені говорить роздратування, викликане втомою. Краще спробувати звільнити свій розум від будь-яких думок, бо ображу когось, а потім буду жалкувати.