6.2

Я відвернулась першою.

— Ходімо, — повторив Андре, вже твердіше.

[Сузір’я Єдиноріг схвильовано проживаэ кожні кроки героїні та кожну секунду, що вона побачила. Це дуже. Баланс поповнено на 30 коїнів.]

Це ще м’яко кажучи…

[Сузір’я Фенікс зауважує, що місто видається надто непривітним. А ще, здається, Андре та Ельзебет вперше нормально поговорили між собою. Баланс поповнено на 20 коїнів.]

Гм… Можливо.

[Сузір’я Октант над сценою страти. Мабуть це частина підготовки і своєрідного навчання стримуванню емоцій. Сузір’я уважно і обдумано ставитись і прислухатися до ідей Андре, адже все має свою логіку. Сьогодні треба постаратись дійти до будинку без пригод щоб відпочити . Баланс поповнено на 30 коїнів.]

[Сузір’я Єдиноріг підтримує Октанта й сподівається, що продовження шляху додому буде більш безпечним. Це дуже. Баланс поповнено на 30 коїнів.]

Ми рушили з площі разом із рештками натовпу, але дуже швидко від нього відокремились — у вузький прохід між кам’яницями, де запах диму змішувався з кислим смородом нічних помий. Каміння під ногами було ще тепле, ніби місто не встигло охолонути після видовища.

Я йшла швидше, ніж потрібно. Наче намагалася втекти не від когось, а від власних думок.

— Ти не врятувала її, — раптом сказав Андре.

Я зупинилася різко, аж поділ плаща смикнувся.

— Я знаю.

— Ти злишся? На себе? Чи на ситцацію?

Я повільно видихнула.

— А ти як думаєш? 

Він не зводив з мене уважного погляду, наче шукав відповідь у моїх очах. Надто наполегливо.

— На себе. Через те, що настільки злякалася, що не могла зрушити з місця.

— Ти помилився. Я не могла просунутися не через страх, а через натовп. Та й навіть якщо це вийшло, що б я вдіїла? Почала вести проповідь й в результаті приєдналася до дівчини на вогнищі? Вибачай, але юнацький максималізм я переросла. В мене є почуття самозбереження та деякий досвід. Але знає, що найогидніше? — я стиснула спідницю в руках настільки сильно, наскільки могла. Але погляд не відводила. — Вони називають це справедливістю… І мають право це робити, допоки їх слухають та чують. А що я? Нікому невідома жалюгідна відьма без жодного важеля впливу. І якби на її місці опинилася я, це було б заслужено. Але це лякає. Її доля… моя доля мене лякає.

Мітка озвалася ледь помітним жаром. Не полум’ям. Тиском. Як нагадування, що всередині мене є щось, що прагне виходу.

Чи не в мітці справа? Це почуття провини та сором?

Андре мовчав. І цього разу — не тому, що йому було байдуже.

Він не відповів. Принаймні спочатку. Тож ми йшли ще кілька кроків, і тільки тоді Андре зупинився, змусивши зупинитися й мене.

— Ти знову помиляєшся, — сказав він тихо.

Я скривилась.

— О, чудово. День помилок триває.

— Якби на її місці була ти, — продовжив він, не звертаючи уваги на мій тон, — це не було б заслужено.

Я різко підняла на нього погляд.

— Ти ж сам казав…

— Я казав, що світ так вважає. Не я.

Серце стиснулось сильніше.

— Інквізиція не карає винних, — Андре говорив повільно, підбираючи слова, наче вони могли поранити. — Вона карає зручних. Тих, кого можна показово зламати, щоб інші слухались. Та дівчина була слабкою, самотньою й… помітною. Руде волосся, зелений погляд — символи. Їй навіть не обов’язково було бути відьмою.

— Я це знаю, — прошепотіла я. — Саме тому мене і нудить.

Він подивився на мої стиснуті руки.

— А от тут ти помиляєшся втретє.

— Серйозно? І в чому ж?

— Ти думаєш, що без важелів впливу. Але це неправда.

Я гірко всміхнулась.

— Кумедний жарт. І що ж я можу?

— Я не жартую, — він нахилився трохи ближче. — Важелі — це не титули й не натовпи. Це здатність пережити такі речі й не зламатися. Зробити висновки. Запам’ятати обличчя. І дочекатися моменту, коли слово стане сильнішим за вогонь.

— Ти плутаєш вплив з силою духа. Можна скільки завгодно терпіти та боротися, але так нічого й не досягти.

— І що ж ти тоді пропонуєш? — демон навіть затамував подих.

[Сузір’я Єдиноріг стверджує, що дуже добре, що Андре хоч якось зміг тебе підтримати в цій ситуації. А ще Сузір’я дуже захоплено ходом думок героїні щодо угоди. Чи можливо, що вона нею прямо зараз скористається? Баланс поповнено на 30 коїнів.]

[Сузір’я Фенікс не витримує і теж надсилає 20 коїнів за укладену угоду.]

Та ну… Це ж гра, де є любовні інтереси. Невже вони не здогадалися? Та й історично у такі часи для жінок був один шлях отримання влади — захоплення під контроль правильного чоловіка.

— Хто обіймає найвищу посаду у духовенстві?

— Що?! Тобі це навіщо?

— Хто? Я серйозно

— Лев Десятий. Раніше був відомий як Джованні Медічі.

— І скільки йому років?

— Та навіщо тобі це?

[Сузір’я Фенікс нагадує їй її ж слова, що люди можуть бути гіршими за демонів. З ними варто бути обережними. Баланс поповнено на 20 коїнів.]

— Андре, тобі так важко відповісти?

— Тридцять сім, — нарешті здається демон. — Він менше як пів року на посаді. Але я так і не зрозумів, навіщо тобі це.

— Дружина та діти є?

— Е… Ельзебет, ти головою вдарилася?

[Сузір’я Фенікс радить Ельзабет більше прислухатися до Андре, цього разу він навіть корисні речі говорить. Її ідея є божевільним вкороченням віку. Баланс поповнено на 20 коїнів.]

— Не ухиляйся, — сказала я сухо. — Є чи ні?

Він кілька секунд мовчав, дивлячись на мене так, ніби вперше по-справжньому бачив.

— Ні, — нарешті відповів. — Обітниця целібату. Офіційно — бездоганна репутація. Неофіційно… — він знизав плечима. — Як і в усіх при владі.