4.3

Усішка на обличчі демона розтягнулася як я, коли на ковзани встаю. І так мене цим роздратувало! Забираю свої слова про схожість з Арденом. Вони небо та земля: перевестень був сором’язливий та ввічливий, а цей нахаба самовпевнений бабій! Арден був тендітною ніжною квіточкою, якої не торкалася жіноча рука. Тож Андре скоріше схожий на… на…

[Сузір’я Октант роздумує над припущенням про схожість Ардена та демона. Якщо слідкувати за цією логікою, у відповідний момент повинен з’явитися відповідник Ейдоса. Але Сузір’я непокоїть питання, чому так важливі емоції та спогади. Може демон і є тим незнайомцем зі спогадів героїні. Просто Андре не хоче тиснути, адже воліє, щоб вона сама згадала усе поступово, усі важливі для них ключові моменти. Баланс поповнено на 25 коїнів.]

Ні, він нагадує декого іншого з минулої гри. Того, хто теж очікував, що його кохана згадає його. І якщо поєднати мої припущення зі здогадками Октанта…

Я підозріло звузила очі…

— Ревнуєш, так? — запитав демон. — Мені це приємно, але демони — птахи вільні. Хоча контрактором ми доволі вірні. Усіх умов притримуємося…

Зрозуміло, до чого він хилив та на що натякав, але мене непокоїло інше:

— А наш з тобою контракт випадково не схожий на шлюбний? Він нас у якомусь інтимному плані не пов’язує? — озвучую своє питання, не спускаючи пильного погляду від чоловіка.

Так, я побачила у ньому схожість з Рафаелем, чоловіком моєї минулої персонажки Кортні. При чому про її сімейний статус я дізналася запізно, вже майже при завершенні гри! Тож було б непогано дізнатися про такі подробиці передчасно!

Андре застиг. Просто… застиг.

Я б ще зрозуміла, якби він відвернувся чи хмикнув, або пустив якусь чергову пафосну репліку на кшталт “Шлюб з відьмою? Мені не звикати”.

Але ні.

Демон — демон! — прикрився руками на грудях, ніби я щойно попросила показати… ну… щось, що не входить у стандартний набір демонічних послуг.

— Н-ні, — видавив він, голосом, який я скоріше очікувала почути від Ардена, а не від палаючого нахаби. — Тобто… не зовсім… це не… Я би… тобто… Я НЕ ТАКИЙ.

Усмішка у мене сама з’явилася. Мене ще ніколи не тішило так сильно бачити когось іншого, а не себе, загнаним у соціальний кут.

І куди ділися його риси бабія? Нехай вже визначиться: незайманий чи розпусник.

— То все ж не шлюбний? — перепитала я, роблячи крок ближче, спеціально.

Андре напружився так, ніби я підносила до нього святу воду, а не просто себе.

— Ні! — він знову прикрився, цього разу ще щільніше. — Контракт… не інтимний. Він… формальний. Магічний. Чистий! Абсолютно чистий!

— Ого, прям святоша, — хмикнула я. — Хто б міг подумати, що демон переживає, чи не звинуватять його у… непристойній близькості?

— Я НЕ переживаю! — обурився він. — Я… просто не хочу, щоб ти робила хибні висновки!

— Ага, а раніше, коли ти дихав мені у шию й командував, — я знизала плечима, — то хибних висновків я не робила?

Він закашлявся. 

Демон. Закашлявся. Це вже за рамками фантастики.

— Це було… інше, — промимрив він. — Це була… ситуація. І я…

— Захищав? — підказала я, підморгнувши.

— Ну… — Він зам’явся. — Так.

І знову, але вже дуже тихо:

— Я не хочу, щоб ти плутала це із… тим.

О.

О-о-о.

Це щось новеньке.

Це не демон говорить — це чоловік, якому раптом важливо, що ти про нього думаєш.

— Андре… — я трохи нахилила голову. — Якщо наш контракт не шлюбний… то я можу бути спокійна, так?

Його очі загорілися легким вогнем — не бойовим. Іншим.

— Ти завжди можеш бути спокійна щодо мене, — сказав він тихо. — Я не маю на тебе… жодних прав. Крім тих, що ти сама мені дозволиш.

О, та ну… Сузір’я там зараз, певно, мліють від цього підкату.

І саме тоді він додав:

— Але…

— Звичайно “але”, — пробурмотіла я.

— Я б не радив тобі крутити романи… — він злегка нахилився вперед, і голос став низьким.

Я також нахилилася вперед, зменшивши відстань між нами ще дужче. Для ефекту ще й заговорила пошепки:

— Ревнуєш?

Він блимнув так швидко, ніби я перекинула на нього відро крижаної води.

— Я… Я не…

— О, та кинь, ти ревнуєш! — я вказала на нього пальцем. — Ти прям зараз ревнуєш!

— Я не ревную! — підвищив він голос. — Демони не ревнують!

— Ага, а ще демони не кашляють, не червоніють і не прикриваються руками, коли їх питають про інтимний контракт, так?

Його почервоніло ще дужче.

Оце вже цікаво.

— Досить!

— Тоді не ухиляйся! — уперлась руками в боки. — Якщо контракт не інтимний — що в ньому тоді ТАКОГО, що тебе так напружує?

І тут він замовк. Повністю. Світло навколо наче потьмянішало.

— Тебе… прив’язали до мене не тільки магічно, — сказав він нарешті. — А… емоційно.

[Сузір’я Октант дістає попкорн, роздумує над ситуацією, але поповнює баланс на 25 коїнів.]

Мене аж пробрало.

— У сенсі?!

Він зітхнув.

— Коли твої… почуття… стають сильними — я це відчуваю. І коли мої — сильні… їх відчуваєш ти.

Я застигла. Як статуя. Як ідіотка. А може я й є ідіотка? Проте зараз не про це! Мова про будь-яку відсутність приватності!

— Ти хочеш сказати… — я ледь вимовила, — що ми з тобою… підключені чи щось на кшталт цього?

— На жаль.

— На жаль?!

— Ти надто емоційна та дратівлива! — огризнувся він. — Це не моя вина!

Я відкрила рота — і закрила. А потім ще раз відкрила — і знову закрила. А потім опустила погляд на тарілку, яку опустила офіціантка. Потім ще, і ще, і ще… Андре ж замовив усе, що є в меню.

[Сузір’я Єдиноріг радіє, що нарешті принесли їжу. Сузір’я бажає вам: “Смачного!”. Баланс поповнено на 25 коїнів.]

— Ну прекрасно, — прошепотіла я. — Я тебе ненавиджу.