4.2

Та попри спокусу, ідея була відкинута. Можливий великий дисбаланс сил. При чому не в мою користь. Тож було обрану іншу тактику — пояснення чоловіку, наче він маленька дитина.

Але для початку було б непогано заспокоїти свої розбовтані нерви, аби не зірватися!

[Сузір’я Єдиноріг сміється і зауважує, що цікава ж та курятина десь за рогом будинків. Баланс поповнено на 25 коїнів.]

[Сузір’я Октант просить звернути увагу, що Андрійко точно знає щось про героїню у цьому світі, а головне — про її ціль у цій грі і мету яку вона має виконати, але він чомусь мовчить.... Баланс поповнено на 25 коїнів.]

[Сузір’я Єдиноріг рекомендує спробувати знайти місце для відпочинку, бо ця гра в день(ліс)-ніч(місто) витягає багато енергії. Баланс поповнено на 25 коїнів.]

Та це все добре й потрібно, але я їсти хочу-у-у!

— Людську валюту я… не ношу.

Ну от, як я і припускала…

— А демонячу? — підняла брову.

Питаю провсяк випадок, хоч відповідь й так доволі очевидна

— Вона не конвертується.

— Чудово. Прекрасно. Обожнюю подорожі з тобою, — простогнала я. — Ти, виходить, у нас сильний, гордий, могутній і… голодний так само, як я?

Андре дуже образився поглядом. Таким, яким, мабуть, колись дивились на людей стародавні статуї богів, якщо ті починали задавати дурні питання.

— Демони не голодують.

— А я — так! І якщо хочу вижити, мені потрібні калорії! А не… твої погляди!

Він обдарував повним образи. А до цього мені здалося, що виражати образу ще відкритіше вже нікуди! Цей демон сповнений неочікуваностей.

Я закотила очі.

— Добре, — видихнула. — План такий: звемо офіціанта, я роблю “сумне бездомне личко”, ти робиш вигляд, що ти... ну…

— Що? — примружився він.

— Мій… супровід? — спробувала я.

— Рабовласник? — підказав він занадто швидко.

— НІ! — я аж підскочила. — Ти ненормальний?!

Він ледь усміхнувся.

Я знала, що він це зробив навмисно.

[Сузір’я Єдиноріг звертає увагу, щось Андрійко як той недоКавалер. Ельзебет має дивитися, аби сама за нього не розплачувалася за їжу. Баланс поповнено на 25 коїнів.]

[Сузір’я Октант роздумує над тим, щодемонятина може і смачна, але не для героїні. Краще хай Андрійко допоможе дістати нормальну їжу, зручний одяг. Сузір’я впевнено, що він знає де і як це зробити з найменшими втратами. Баланс поповнено на 25 коїнів.]

Та нумо, я вже відмовилася від ідеї скуштувати демонятину. Хоча щодо того, що мені доведеться платити: знала б ще, чим. В сенсі, яка тут валюта й як роздобути кошти.

Поки я міркувала, як НЕ перетворити наш прихід у місто на "як викликати інквізитора(чи що тут замість поліцейських?) за 5 хвилин", Андре раптом посерйознішав.

Я вже відкривала рота, щоб запитати, що вже сталося, він пішов навипередки:

— Ти якась стурбована. Й зла.

— Тому що я ГОЛОДНА, Андре! — гаркнула я.

Він заперечно хитнув головою.

— Ні. Справа у чомусь іншому. Твоє серцебиття пришвидшилося й дихання почастішало. Тобі погано?

— Погано? — скривилась я. — Я до біса зголодніла. І якщо чесно, вже роздумую над тим, аби десь за рогом скуштувати демонятини, тому не дратуй мене далі. Краще придумай, як нам вийти з ситуації. Бо я не збираюся віддуватися, коли до нас підійде офіціант і попросить оплатити рахунок.

Але він не слухав, а ще раз уважно оглянув мене.

В якийсь момент Андре важко видихнув, дістав із-за пазухи щось невелике, темне, схоже на камінь.

— Це… не людська валюта, але вони візьмуть.

— Чому? — насупилась я.

— Бо це цінніше за гроші, — відповів він просто.

І тут я помітила: той камінь… теплів. Мовби світився.

— Стоп. Це ж… моя мітка реагує! — я відсахнулась. — Це З МОЄЇ ДУШІ шматок, чи що?!

— НІ, — різко сказав він і так швидко сховав артефакт, ніби я могла вихопити його й зжерти. — Це усього-навсього магічний камінь для виклику демонів.

— Ти що?! Тут, де на відьом та демонів полюють…

— … магія ще дорожча та бажаніша, — огризнувся він. — Люди завжди прагнуть до небезпечного та забороненого.

Його погляд на мить потемнів.

[Сузір’я Єдиноріг розмірковує над тим, що таке відчуття, наче демон щось сказав супер важливе, коли зауважив щодо того, що героїня у місті майже як своя. Баланс поповнено на 25 коїнів.]

Я заклякла.

— Андре… — прошепотіла я. — Що це означає?

Він довго мовчав. Занадто довго. Потім сказав тихо, майже нормально:

— Досить. Якщо ти не знаєш, то й не треба.

Я вже відкрила рота, щоб розлючено щось відповісти, але… Мій шлунок вдав звук настільки жалюгідний, що навіть демон спохмурнів.

— Їсти, — вирішив він рішуче. — А потім говорити.

Він підвів руку, звертаючи на нас увагу молодої дівчини з тацею. Гарненької такої, білокурої, блакитноокої. А я раптом усвідомила: у цьому місці, в цьому місті, зі мною поруч демон, що платить не валютою, а якимись магічним камнем…

…а я досі не маю жодної чіткої легенди. І жодного Ейдоса. І жодної підказки.

[Сузір’я Єдиноріг каже, що героїня обрала тактику спокою і прийняття ситуації. Баланс поповнено на 25 коїнів.]

Не те, щоб обирала… Просто не бачу сенсу більше переживати. Краще рухатися далі, ніж віддаватися відчаю.

[Сузір’я Єдиноріг хоче змінити хід думок героїні в позитивне русло й схвильовано радіє, що з’являються спогади. При цьому радить приховати емоції від демона. Чомусь вони для нього надто важливі. Баланс поповнено на 25 коїнів.]

Та не те що б, вони пояснювали бодай щось… Але мені цікаво, хто той таємничий чоловік з усіх спохадів, що потроху повертаються. Проте я чомусь впевнена, що то все одна людина. Тільки хто це і як він виглядає…