1.4

[Довідка “Мітка випаленого ім’я”]

[Мітка Випаленого Імені — це древній символ, що з’являється на тілі відьми, коли вона укладає угоду з демоном — свідомо чи ні. Її поява означає втрату частини справжнього імені, натомість відьма отримує силу, здатну підкорювати та знищувати демонів.

Мітка палає, коли поблизу перебуває демон, і може реагувати на емоційний стан власниці. Чим сильніше відьма піддається страху, гніву чи болю — тим гарячіше вона сяє, пробуджуючи сплячу силу.]

І що це означає? В сенсі аби подолати демонів, потрібно укласти угоду з одним з них? Але ж немає ніяких гарантій, що він не зрадить… От вам і “огонь може подолати лише огонь”! Краще б я вже залишалася Кортні. Та тепер є інше питання — яке тоді моє справжнє ім’я?

[Сузір’я Єдиноріг запевняє, що Кортні чи Ельзабет — Сузір’я в будь-якому випадку триматимуть за героїню кулачки. Сузір’я надсилає 25 коїнів у підтримку.]

[Сузір’я Фенікса занепокоєне, що героїня тепер ще й демона якогось викликала. Баланс поповнено на 20 коїнів.]

Вони так кажуть, наче я у цьому винна. А демон-то без мого призову прийшов!... Напевно… Ай, дідько, чорт з ним. В прямому сенсі цього висловлювання!

[Сузір’я Октант цікавиться, чи немає ще якоїсь доступної інформації про цю мітку, а також радить дізнатися ціль гри у цього прив’язаного і надсилає для підтримки 25 коїнів.]

[Попередження:]

[Мітка не зникає навіть після смерті власниці. Вона лише переходить до того, хто торкнеться тіла власника й назве справжнє ім’я власника.

Ельзебет — ім’я, яке зберігає гравець, тож тепер це є і щитом, і полум’ям.]

Зрозуміло, що нічого не зрозуміло… То мені тепер при знайомстві своє ім’я називати не можна, чи що? Надто це все важко.

[Сузір’я Єдиноріг зараз виражає більше занепокоєння щодо Системи. Героїні треба бути обережною із ним. Варто перевірити, чи це точно Ейдос, а якщо так — чи не зробила Гра йому "оновленої версії". Баланс поповнено на 25 коїнів.]

Слушне зауваження. Й дійсно варто було б первірити, але є одне “але”. Я його ще не зустріла у цьому світі! Якщо хтось знає, де він перебуває, буду вдячна, якщо поділитеся інформацією. В мене є ще кілька питань до цього… цього… Маніпулянта!

Можливо, звичайно, що Ейдос може з’явитися лише після активації завдання. Але немає ніяких гарантій. Невідомо, коли ці завдання з’являться, та чи перейшов Ейдос до світу “Випалене ім’я”. Може він взагалі залишився у світі “Ерратів”.

Від цієї думкия аж засміялася. Нервово, глухо, з тремтінням у горлі. Усе це звучало настільки безглуздо, що, здавалось, мозок сам себе намагається обманути.

Хоча чому саме мої думки та припущення щодо Ейдоса? Увесь цей світ та ситуація з переміщенням між іграм вже не можна вважати реальністю. Безглуздий збіг обставин… Та може все це просто затяжне жахіття? Може, через кілька годин я прокинуся у теплому ріднему ліжечку, знаючи, хто я насправді така? Може навіть поряд буде коханий чоловік… або в мене взагалі є міцна сім’я.

Якою була б наша з коханим дитина?

Я провела пальцями по випаленій мітці — шкіра довкола пульсувала, ніби під нею б’ється друге серце. Тепло розтікалося тілом, і мені навіть здалося, що мітка дихає. У якийсь момент я почула шепіт — ледь вловимий, тонкий, наче дихання, що торкається потилиці.

“Не всі угоди укладають словами…”

Мої мрії про повернення та реальне життя поза грою розтанули як сніг на сонці. Для початку треба вибратися з цієї гри. Хоча в першу чергу не завадило б дізнатися, хто власник того шепоту.

Я різко обернулася. У хатині, окрім мене, нікого. Тіні тремтіли на стінах від світла каганця, що повільно догорав. Повітря стало густішим, і запах сухих трав раптом змішався з чимось інакшим — солодкуватим, обпікаючим, немов спалене ладаном повітря.

— Є тут хтось?.. — прошепотіла я, і голос зрадницьки зірвався.

Відповіді не було. Тільки вікно клацнуло від пориву вітру, а старий стіл тихо застогнав.

І все ж відчуття присутності не зникло. Воно було тут — за спиною, під шкірою, у самому повітрі.

[Системне повідомлення: виявлено зв’язок між міткою та джерелом потойбічної сили. Бажаєте розпочати обряд зв’язування?]

[Так / Ні]

О, ні-ні-ні… Після попереднього “знайомства” з Рафаелем я не збираюся знову з кимось “зв’язувати”. Хоча тоді я лише в кінці дізналася, що була одружена. Але це зараз не важливо!

І все ж цікаво… куди подівся цей холод? Чому тепер — лише гарячий, майже болісний жар у грудях?

Я видихнула й зробила крок назад, та в ту ж мить полум’я каганця різко піднялося, освітлюючи кут кімнати.

Там, у тіні, стояло щось. Не людина. Не зовсім.

Очі світилися м’яким, червоним, майже живим світлом. І я раптом зрозуміла — мітка не просто реагує на демона.

Вона кличе його!