1.1

[Вітаємо, Ейра!]

[За проханням Сузір’їв про відпустку для їх улюбленої героїні, між іграми вас було направлено до гри в жанрі Cozy fantasy з новорічним вайбом.]

Саме це я побачила у віконці, що блимало прямо перед очима й загорожувало яскраве зимнє небо. Піді мною був сніг. Але чомусь холоду я не відчувала.

Підвівшись на ліктях, оглянула все довкола.

Ялинковий ліс, припорошений снігом. Та не помітити серед крижаний замок було неможливо.

[Ніяких лиходіїв та чудовиськ, ніяких прокачок стосунків з чоловіками. Лише ви, Система та Снігова Королева.]

[Для проходження потрібно виконати лише 5 завдання]

[1. Викликати посмішку в Снігової Королеви]

[2. Обійняти Снігову Королеву]

[3. Отримати подарунок від Снігової Королеви]

[4. Провести комфортну бесіду з Системою під гілочкою омели]

[5. Зустріти Новий Рік у компанії Снігової Королеви та Системи]

До речі, а де сам Ейдос? Невже він знову у чорта на кулічіках? Але згідно сповіщення, він точно не може бути далеко або знаходитися на ворожому боці. Це ж затишне фентезі, врешті-решт!

— Ейдос! Ти де вже заховався?

Очами я його не знайшла, але тяжкий вздих почула. Його. Тут без варіантів. Ніхто інший саме так не вздихає.

— Ти бачиш вікно? — запитала, коли він нарешті вийшов з-за ялинки. Пухнастої, зеленої, казкової. Наче з дитячого свята втекла, але на шляху усі прикраси загубила. Або просто ялинка-за-натуральність.

— У цій грі так.

Темно-синій з срібними візерунками йому неймовірно личив. Наче онук Діда Мороза, чесне слово! Але скіні-джинси та синя туніка якось не дуже звично сприймалися. Можливо, це справа звички. Проте я однозначно кайфувала, як на ньому сиділи високі чоботі.

І я була одягнуна у одяг синіх відтінків, тільки на мені узори були білого кольору. Розкішна тепла сукня та напівшубо. Затишно, приємно та гарно.

— Ми раніше брали участь у чомусь схожому? — запитую, приймаючи його допомогу.

Тепла чоловіча рука доволі швидко та вправно підвела мене на ноги. І от питання: чому зазвичай у іграх я опиняюся лежачою на землі. У лісі. Попри обставини та пору року. І не важливо, який сетинг: сучасна містика чи глухе середньовіччя.

— Ні. Такого досвіду в нас раніше не було. Та й завдання на диво легкі.

[Зверніть увагу, що в цій грі Сузір’я не можуть надсилати донати, оскільки це бонусний лайт-світ. Коментарі та думки відображатимуться, але підтримка та рейтинги недоступні.]

— А придбані навички? Магазин?

Віконце знову блинькнуло, змінюючи напис.

[Магазин та придбані навички недоступні. Сюжетні можливості героїні можна використовувати.]

[Коротка відомість про персонажа “Ейра”: донька Снігової Королеви, наречена Ейдоса.]

[Передісторія: Ейра привела додому свого хлопця, щоб познайомити з матір’ю. Та не задоволена вибором доньки.]

— Ем… То в нас сценарій “Теща проти зятя” в зимовому антуражі?

Ми з Ейдосом переглянулися. По ньому чудово було видно, наскільки він у “захваті”.

Я гмикнула й потерла долоні одна об одну. Не від холоду. Швидше від передчуття.

— Добре, — сказала я нарешті. — П’ять завдань. Без прокачок, без донатів, без світового апокаліпсису. Ми впораємося.

Ейдос подивився на замок. Той відповів йому мовчазною величчю й десятком гострих шпилів, що різали небо.

— Ти ж розумієш, — повільно мовив він, — що навряд вийде швидко виконати завдання. Тим паче з урахуванням нашої передісторії. Неугодний зять — точно не те, що викликає радість та посмішку.

— Зате я її донька, — знизала плечима. — Теоретично це має допомогти.

[Поточне завдання: 1. Викликати посмішку в Снігової Королеви]

[Рекомендовано: щирість, обережність, теплі емоції]

Доволі дивно, що Гра надає нам рекомендації. Одна справа — коли Ейдос виконував функції Системи, але щоб сама Гра допомагала… Це такий новорічний подарунок?

— Вона, напевно, знущаєшся, — пробурмотів Ейдос. — “Теплі емоції”.

— Гей, краще не сперечайся й не оскаржуй. Як показує практика, висловлюватися проти — точно не грає на користь… — Я на хвильку змовкла, бо зловила одну цікаву думку. — Дивно.

— Що саме? — продемонстрував чоловік те, що думки в нас далеко не завжди сходяться.

— Зазвичай я лаю Гру та її умови, а ти мене заспокоюєш. А цього разу все навпаки.

Ейдос підібгав губи й ми рушили вперед. Сніг під ногами не скрипів й не чинив опору нашим рухам. Навпаки, неначе вітав і проводжав до замку. 

Чим ближче був замок, тим чіткіше я відчувала знайоме тягуче напруження під ребрами. Дім. Місце, де тебе люблять, але ніколи не повністю приймають твої рішення.

Це приємно.

Ворота відчинилися самі, пропускаючи нас одразу до тронної зали. В середині було світло, холодно й занадто красиво. Снігова Королева сиділа на крижаному троні, пряма, як лезо. Срібне волосся спадало на плечі, погляд був уважний і небезпечно спокійний.

— Ейра, — промовила вона. — Ти повернулася.

Її очі ковзнули до Ейдоса. Затрималися. Оцінили.

— Це він? Той самий жалюгідний смертний?

Ейдос уклонився. Без зайвого пафосу. Просто й гідно. Хоча чому тут дивуватися — це ж Ейдос!

Але з її слів стає зрозуміло, що я тоді не проста смертна. Якась сніжна діва чи що?

— Мамо, — зробила крок уперед, — ми прийшли зустріти Новий рік. Разом з тобою. Як я й обіцяла.

Тиша розтягнулася, мов тонкий лід.

Важко вгадувати чужі емоції, якщо обличчя тримається покер-фейсом. Але ж на те вона й Снігова Королева, чи не так?