Розділ п’ятнадцятий

Ейдос плавно зробив крок у сторону, ставши між мною й Рафаелем. Його рухи були точні й швидкі, але голос — стримано рівний.

— Кортні, тримайся позаду.

Рафаель лише посміхнувся — спокійно, навіть м’яко, але в його усмішці було щось неправдиве. Очі блищали з хворобливою насолодою, наче він бачив не людину, а виграш у давно запланованій грі.

— Ти знайшла собі нового захисника? — його слова звучали як насмішка. — Хіба ти ще не зрозуміла, що ніщо не стане перешкодою нашому коханню? Навіть твої бажання. Мого кохання вистачить на двох, тому досить грати у незнайомців. Ти не уявляєш, наскільки боляче мені було підігрувати тобі.

Я оглянулась з метою оцінити ситуацію. Арден — у кайданах, знесилений, але живий. Ейдос напружений, готовий до дії. Рафаель — надто спокійний. Занадто впевнений у собі.

Але стало дещо зрозуміло: мені тоді не здалося, що Рафаель дійсно знає мене. Сюжетом прописано, що він одержим мною, як і будь-який герой дарк-роману. Та от я не фанат цього жанру й надаю перевагу здоровим стосункам.

— Рафаелю, — обережно почала я, але з надією у голосі,  — ти ж не збираєшся нас тут утримувати?

— Утримувати? — він засміявся, тихо, проте від того сміху пробіг холод по спині. — Я лише повертаю тебе додому.

[Сузір’я Єдиноріг зауважує, що все відбувається занадто швидко, тож Сузір’я рекомендує бути обережною та не довіряти “гарним” словам. Баланс поповнено на 20 коїнів.]

[Сузір’я Фенікса стверджує, що щодо Рафаеля усе було зрозуміло й раніше, тому тепер Кортні потрібно бути обережною, щоб все вирішилося. Баланс поповнено на 20 коїнів.]

Повітря враз стало густішим, важчим. Я машинально зробила крок назад, але зачепилася п’ятою за щось тверде — кайдани, що з’єднували зап’ястки Ардена.

— Додому? — повторила я, не впевнена, чи справді хочу почути продовження.

Рафаель нахилив голову, його усмішка стала м’якшою, але в очах залишалася тривожна, темна глибина.

— Ти ж так довго шукала шлях назад, Кортні. Хіба не цього хотіла від початку? Хіба не заради цього грала? Ти просто почувала себе одинокою. Повернися зараз — і все буде як колись.

Я подумала, що він про справжню мене, а не ігрову арку мого персонажа. Але… А що якщо це дійсно мій дім? Не гра, а мій дім. І в результаті певних подій з’явилася система.

— Не забувай про свою ціль, — тихо кинув Ейдос, і в його голосі з’явилося щось нове — гнів, змішаний зі страхом. — Не слухай його. Він лише хоче використати тебе. Якщо піддашся, ніколи з цього не випутаєшся.

Рафаель зробив крок уперед. Тінь від його постаті лягла на підлогу, накриваючи і мене, і Ардена, і Ейдоса.

— Використати? — прошепотів він, і його слова, здавалось, стискали повітря. — Вона з самого початку належала мені. Моя помилка, що я дозволив їй спілкуватися з тою клятою Аліс. Ця дівка внушила їй щось про волю й свободу. Промила мізки та змусила втекти від мене.

Арден здригнувся, почувши ім’я сестри й повільно перевів погляд на мене. Я ж підняла очі на Ейдоса. Він нервував. І це змусило мене відчути, як серце сповзає в безодню. Навіть всемогутня Система не має плану дій.

Тиша, що впала після його слів, була важча за будь-який крик.

Повітря стало в’язким, наче час сам не наважувався рухатися далі.

— Що ти… — мій голос зірвався, і я ледь змогла вдихнути, — що ти сказав?

Звичайно, я вже зрозуміла, що і в мого героя були зв’язки з Аліс, але я не очікувала, що Рафаель з нею пов’язаний саме через мене.

[Сузір’я Єдиноріг радіє, що Аліс жива. Поправда, якою ціною і чи знав про це її брат? Баланс поповнено на 20 коїнів.]

Я б не квапилася називати її стан “жива”. Й зрозуміло, що Арден про це не знає. Аліс зникла, бо перетворилася на еррата, поки захищала мого персонажа. Хоча як саме жителі цього світу стають тіньовими чудовиськами — питання відкрите. І не відомо, чи можу й я перетворитися на нього? Якщо я теж лише код…

[Сузір’я Єдиноріг кричить, аби героїня навіть не думала вважати себе лише пласким героєм сюжету. Вона людина — не проста, звичайно, має свої таргани, але Сузір’я завжди віритимуть в неї. Тож, Кортні має триматися. Баланс поповнено на 20 коїнів.]

[Сузір’я Фенікса не очікувало від Кортні такої сміливості, яку вона проявляє у цій ситуації, тому вона не має зволікати на пусті балачки. Баланс поповнено на 20 коїнів.]

[Сузір’я Октант надсилає 20 коїнів для підтримки у бою, якого не уникнути.]

Рафаель усміхнувся. Повільно, холодно, як хижак, що нарешті добрався до жертви.

— Хіба ти не пам’ятаєш, як усе починалося, Кортні? — його тон став лагідним, майже ніжним. — На початку ти теж чинила спротив. Я про той час, коли ми познайомилися.

Його рука потягнулася до мене, і навіть через відстань я відчула — простір навколо спотворюється, стіни ніби дихають темрявою.

— Тобі тільки виповнилося вісімнадцять. Ви з батьком прийшли до мене, аби присягнути на вірність. Він стільки часу переховував тебе, тож мені було цікаво, яка ти.

Мене наче облили крижаною водою.

— Що? — прошепотіла я, відчуваючи, як у грудях щось болісно стискається. — Я… я ніколи тебе не знала.

Рафаель знову посміхнувся — не зловісно, ні. Це була усмішка людини, яка щиро шкодує, що інші не бачать очевидного.

— Ти забула, — м’яко промовив він, і тінь на його плечах заворушилася, немов жива. — І я розумію чому. Це було необхідно, щоб тебе захистити.

Я зробила крок назад, а Ейдос дуще загородив мене. Повітря стало густим, важким, дихати було дедалі складніше.

— Я не твоя. І ніколи не була, — видушила я крізь зуби.

Він зітхнув — майже ніжно, майже сумно.

Погляд його пом’якшав, і темрява за спиною ніби завмерла.