Розділ десятий

Рафаель надто швидко зловив книгу, наче вона з самого початку була в нього в руках. Але здивований біг очима з мене на книгу, з книги — на мене, дав зрозуміти, що мої дії його дещо здивували.

Це він ще не знає, як налякав мене своїми підкраданнями. Треба це виправити. Нехай знає й совість його мучає (якщо вона в нього взагалі є).

[Сузір’я Цефей надсилає 10 коїнів та наголошує, що Рафаель не здається добрим.]

“Якщо в мене жбурнути книгою, в моєму ж домі, я теж не буду доброю” — зауважила подумки, так і не розпочав розмову з винуватцем. Сузір’я почали мене відволікати.

[Сузір’я Єдиноріг надсилає 5 коїнів разом з порадою звернути увагу на покращену версію захисту. Кортні не зовсім обізнана у своїх силах, тому напад не завжди може використати точно в “яблучко”. А от захищатися точно треба вміти, і не лише від страхіть.]

Це Сузір’я тільки що назвало Рафаеля страхіттям? Чи це якийсь натяк на його зв’язок з ерратами?

[Сузір’я Цефей надсилає 5 коїнів та зауважує, що Рафаель доволі цікавий персонаж: спочатку говорить про безпеку, а потім сам лякає.]

[Сузір’я Цефей надсилає 5 коїнів та додає, що він точно не міг викрасти сестру Ардена. Цим він точно краще не став би.]

[Сузір’я Фенікса стверджує, що ця казка схожа на історію виникнення перевертнів. Але також наче розповідає історію головної героїні. Баланс поповнено на 5 коїнів.]

[Сузір’я Октант думає, що ця казка – це історія про предків Ардена та інших перевертнів. Сузір’я радить пошукати інші казочки, там може бути багато цікавого про цей світ в завуальованій формі, можливо навіть і про долю героїні.Також радить перевірити баланс і купувати нові навички. Баланс поповнено на 5 коїнів.]

Я дуже рада, що вам всім цікаво та у вас з’явилися теорії, але може дасте мені можливість нарешті розкрити рота та висловити йому своє невдоволення? Поки я не загубила думку.

Все? Дякую!

А що я взагалі хотіла сказати?

Тьху! Втратила хід думок… Ці сповіщення (не важливо: від Сузір’їв чи від Системи), дуже сильно відволікають і збивають.

— Якщо ти хотіла мене вбити цим, — він помахав книжкою в руці, аби привернути увагу на нездійснене знаряддя вбивства, — то це була не найкращий варіант. Наступного разу спробуй ручку. Від неї можливо буде хоч якийсь урон. Хоч подряпаєш мене.

— Врахую на майбутнє, — кивнула, очікуючи ще якихось коментарів від невидимих супутників.

На щастя, коментарів від “вищих сил” не послідувала, тож мені вдалося повністю перевести свою увагу на співрозмовника.

— А взагалі, чого це ти підкрадаєшся зі спини? Наче крадій якийсь, а не власник дому.

— Вважай це моїм хобі, — потис він плечами, протягуючи мені книгу.

— Зображати крадія?

— Лякати гарних дівчат, — удавано образившись пояснив Рафаель. Хоча насправді його обличчя нагадувало кота після кастрації.

А може і його того… Ну тобто…

— Про що ти так сильно задумалася? — витягнув з думок винуватець.

І не поясниш же, як уява намалювала його в клітці, яку винесли з веткабінету після операції на видалення органу розмноження. Образиться. І вже не награно, а цілком реально.

Якось не хочеться мені його зараз ображати…

— Про те, чиї діти будуть кращими за зовнішністю: твої чи Арденові, — ляпнула перше, що прийшло на думку. Потім почервоніла. Але слова назад не забереш.

— Приміряєш, хто з нас краще підійде для ролі батька твоїх дітей? — зарозуміло поцікавився перевертень. Й така посмішка в нього на обличчі розквітла, що дуже сильно захотілося в дійсності вдвести його до ветлікарні для кастрації.

— Та скоріше розмірковувала, що буде, якщо ти та Арден вирішите зійтися та завести діточок. Як то називається? Омегаверс, здається. А ще цікаво, хто з вас буде мамою.

Посмішка одразу ж спала, очі запалали люттю.

Здається, я його принизила своїми словами… Але він перший почав. Я не винна. От прямо зовсім!... Ну хіба що трішки…

— Гаразд, вибач, я трішки перебільшила. Точніше не хотіла образити…

Погляд Рафаеля був ще палаючим, але якось підозріло в них запалав інший вогник, винахідливий та підступний.

Він зробив крок в мою сторону. Потім ще один. Повільний. Напружений. Насторожуючий. Той, який не обіцяв мені нічого хорошого.

“Тільки не прибив би” — з запізненням промайнула думка, коли я опинилася притиснута до книжної шафи, а подих чоловіка торкнувся мого вуха.

— Ми можемо перевірити, який я у ролі альфи. І діток навіть зробити з тобою можемо. Хоч прямо зараз. Бажаєш?

Кінчики його пальців ніжно торкнулися моєї щоки й пробігли аж до підборідка. Спиною пробігли сироти, а в районі живота все стиснулося у холодящому спазмі.

Я розгублено ковтнула повітря й затулила долонями його руку, ніби хотіла зупинити, та насправді просто шукала опору.

— Ти з глузду з’їхав? — вирвалось у мене, але голос зрадницьки затремтів. — Це не смішно.

Рафаель не відступив. Його погляд ковзнув по моєму обличчю, а дихання стало важчим, але не від пристрасті, а від тої гри, яку він сам вигадував.

— А хіба я жартую? — прошепотів він, майже торкаючись губами моєї скроні так близько, що в мене пересохло в роті. — Хіба ти сама не провокуєш мене такими словами? Хіба сама не бажаєш цього?

— Звичайно ж ні! — я сіпнулася, але книжкова шафа позаду лише вібрувала від мого руху, не даючи втекти. — Відпусти, Рафаелю.

В його очах промайнув спалах — суміш злості та веселості. Наче він перевіряв мене, грався з реакцією. Він повільно відсахнувся, але лише настільки, щоб я могла нормально вдихнути.

— Боїшся? — знову запитав він тихо. — Чи все ж таки цікавить?

Я напружено підняла очі на нього й спробувала зібратись: