Розділ дев’ятий

— Моя черга питати.

Я досі була напружена, адже він так і не відповів на найбільш очікуване питання.

— Ти не дав чіткої відповіді.

— Чи є в тебе почуття до Ардена? — приголомшив питанням Рафаель.

Чого б це він цікавився моїми стосунками? Невже я йому подобаюся? Але ж ми майже не знайомі, тож буде дуже дивно, якщо це дійсно так. Октант мав рацію: потрібно було перевірити симпатію Рафаеля, поки була змога.

[Сузір’я Октант використовує свою можливість на унікальне запитання і запитує чи знає Рафаель хто викрав сестру Ардена?]

[Нагорода за виконання завдання від Сузір’я: 20 коїнів.]

На 5 більше, ніж зазвичай? Гаразд, тоді треба обов’язково повернутися до цього питання й виконати завдання.

[Сузір’я Фенікса радить вам бути обережнішою. Баланс поповнено на 5 коїнів.]

— Я ж сказала: ти не відповів на моє питання, — різко кинула я, намагаючись не відводити погляду.

— А ти не відповіла на моє, — холодно парирував Рафаель. Його голос був рівний, без жодної емоції, наче він говорить про погоду.

— Але це взагалі не одне й те саме! — вирвалося в мене. — Моє питання важливе, а твоє… твоє — особисте!

— Саме тому воно важливіше, — він стиснув пальці докупи й поклав руки на стіл. — Якщо я не знатиму, з ким маю справу, не знатиму й чи можу довіряти тобі. А ще договір дорожчий за гроші. То ти так дотримуєшся угод?

Я відчула, як мене розбирає зсередини. Його спокій зводив з розуму, бо поруч з ним я виглядала як безпорадна істеричка.

— Ти взагалі чуєш себе? Я… я не збиралася брехати! Просто… Просто це не так просто! — голос зрадницьки зірвався.

— Тоді скажи, — рівно, спокійно. — Чи є в тебе почуття до Ардена?

Я прикусила губу й відвернулася, стискаючи пальці в кулаки. Стільки всього крутилося в голові: сором, страх, злість. І водночас розгубленість — що я взагалі відчуваю?

— Можливо, є, — вирвалось зрештою. — Але я сама не розумію, що саме. Він перший, хто простягнув мені руку допомоги, коли я була зовсім самотня. Він став для мене… точкою опори. І так, я відчуваю щось. Тільки не знаю що.

Рафаель трохи нахилив голову, в його погляді промайнула тінь — цікавість чи, може, розчарування. Але він більше нічого не сказав.

Я глибоко вдихнула, зібравшись із думками, й повернула розмову у потрібне русло:

— Тепер моя черга питати. — Я зосереджено подивилася йому прямо у вічі. — Рафаелю, чи знаєш ти, хто викрав сестру Ардена?

— І ти так легко викреслила мене зі списку підозрюваних? — його брова піднялася з ледь помітним скепсисом.

— Не зовсім… — з невпевненістю відповіла. А як інакше пояснити те, що я довіряю Октанту? Сузір’я сформулювало питання саме так. Та й попередня моя спроба дізнатися щодо причетності Рафаеля хоч і не отримала чіткої відповіді, але ризикну припустити, що він дійсно не причетний до викрадення. Але він точно знає, хто це зробив. — Просто я вірю твоїм словам, що ти не брешеш.

На його обличчі відобразилося ще більше сумнівів. Щодо моїх слів чи просто щодо моїх розумових здібностей — не знаю, але мої слова точно не викликали в нього довіри.

Він нахилився ближче. Його голос звучав спокійно, навіть надто рівно, але від того лише холодніше.

— Якщо я не брешу… тоді як ти поясниш, що я знаю більше, ніж ти можеш уявити?

Я стисла кулаки, відчуваючи, як серце пришвидшує ритм.

— Наприклад?

— Наприклад, — він зробив паузу, наче смакуючи мою напруженість, — ти знаєш, що деякі дівчата в пошуках гострих відчуттів кидають зразкових хлопців як Арден й ідуть до тих, хто їх принижує? При чому явище це доволі часте.

— Тільки давай не про ваш з Арденом поділ дівчат. Далі ти збирався розповісти історію, як увів у нього колишню? Якщо так, то як це стосується справи?

— Його дівчата не приваблюють мене, — тяжко зітхнув, Рафаель відкинувся на спинку стула. — Не хочу проводити час з тою, хто близько взаємодіяв з моїм ворогом.

— Але мене ти запросив до себе, — зауважила на невідповідності його дій з переконаннями. — Щось не сходиться у твоїх показаннях.

Рафаель повільно нахилився вперед, упираючись ліктями в стіл. Його голос звучав майже байдуже, але в кожному слові відчувалася прихована сила:

— Ти — не його дівчина. Не була і ніколи нею не будеш.

Я закліпала очима, відчуваючи, як обличчя палає.

— Це… взагалі-то не твоє діло. І звучить як виклик.

— Можливо, — він ледь всміхнувся, але в його усмішці не було тепла. — Але я маю право знати, чому ти поруч із ним. Якщо ти справді не пам’ятаєш минулого… то поясни мені: чому Арден тебе прихистив? Він не з тих, хто бере під крило першу-ліпшу незнайомку.

Я відчула, як його слова давлять сильніше, ніж погляд. Він навмисно підштовхував мене до краю, примушував сумніватися.

— Бо… — я стисла зуби, усвідомлюючи, що не маю чіткої відповіді. — Бо він не такий холодний, як ти.

— А може, — Рафаель знизив голос, нахиляючись так, що між нами залишилося кілька сантиметрів, — ти для нього лише спосіб досягти бажаного. Задумайся: якою може бути його ціль, навіщо ти йому. Є якісь здогадки?

Я мимоволі відсунулась, ковтаючи слова, які так і не зважилась вимовити.

Арден не такий! Він не міг… А чи не міг? Я дійсно знаю його від сили три дні. Більше, ніж Рафаеля, але не достатньо, аби знати його як людину. Цей образ дійсно може бути лише маскою.

Але ж це симулятор побачень. Любовні інтереси не можуть бути підступними й небезпечними… Чи можуть? Все ж залежить від жанру гри. В деяких симуляторах побачень є безліч смертельних кінцівок, до яких може призвести одна неправильна репліка… або довіра не тій людині. Але й Рафаелю довіряти погана ідея.

Я не знаю, що й думати… Але дещо можна спробувати. В мене виникла одна підозра, яку треба перевірити.

— Ти знаєш мене? Мене немає в жодній базі, але ти певен, що ми з Арденом раніше ніколи не зустрічалися. Тоді з ким я могла зустрічатися? Хто я взагалі така?