11.1

— Є візуальний контакт, — тихо каже Кайр.

Я відкидаюся в кріслі трохи глибше.

— Зупинися на межі сенсорів. Хочу залишитися непомітною.

Ковчег плавно сповільнюється, ховаючись серед уламків.

— Що далі? — питає Ейдос.

Я не відповідаю одразу.

Дивлюся на шатл: його обшивка обпалена, один двигун працює ривками, другий… мертвий. Ледь помітні іскри час від часу вириваються з пошкодженого сегмента.

— Їх хтось підбив.

— Флот? — одразу з прискіпливістю питає Кайр. Ну так, дуже не реалістично виглядає.

— Хай там хто це зробив, але зробив, — додає Ейдос.

Я ледь хитаю головою.

— Не надто хотілося б вляпуватися у ще щось.

Тиша, під час якої усі погляди спрямовуються на мене. Настирливі та невіруючі.

— Що?

— І це кажете ви, капітане? — безсоромно та з недовірою запитує Кайр. Інші хоч і мовчать, але погляди підказують, що вони розділяють здивування інженера гравітаційних структур. І Ейдос в тому числі.

Я повільно зводжу брову.

— А що не так?

Кайр навіть не намагається стримати посмішку.

— Нічого. Абсолютно нічого. Просто… — він розводить руками, — це вперше, коли ви пропонуєте не лізти туди, де явно проблеми.

— Я не “пропоную”, — холодніше, ніж планувала, відповідаю. — Я оцінюю ризики.

— Та невже? — підключається Ліара, і в її голосі більше полегшення, ніж іронії. — А я вже почала думати, що це у нас стиль роботи такий: “бачимо біду — біжимо назустріч”.

— В нас і є такий стиль, — бурмоче Кайр. — Просто зараз капітан вирішила зробити вигляд, що це не так.

Я переводжу на нього погляд.

— “Зробити вигляд”?

— Ага, — він навіть не кліпає. — Спочатку ми підбираємо підозрілого напівмертвого незнайомця. Потім ліземо в пастку до психа-науковця. Потім вас викрадають якісь… — він на секунду заминається, — …хрін зна хто. І тепер, коли ми нарешті наздогнали винуватця, ви кажете: “може не будемо лізти”?

Коротка пауза.

— Звучить підозріло, — підсумовує він.

Я відчуваю, як у грудях щось неприємно стискається.

— Я просто не хочу втратити бодай когось з вас через власну необачність, — тихіше кажу. І цього разу ніхто не сміється.

Ейдос робить крок ближче.

— Вже запізно відступати, — спокійно каже він. — Ми вже всередині. Хотіли ми цього чи ні. Тож надалі давайте просто будемо обачніше й нарешті розберемося з усією цією чортівньою.

Я зітхаю, адже він має рацію.

— До того ж, — додає Рейд, не відриваючись від панелі, — якщо ми зараз відступимо, ми втратимо єдину нитку, яка веде до відповідей.

— І до проблем, — тихо кажу.

— Одне без іншого не буває, — знизує плечима Ліара.

Я дивлюся на пошкоджений флот з побоюванням, адже навіть уявити страшно, що на нас чекає далі.

Кайр знову хмикає, але вже без насмішки.

— Ви ж самі нас цьому вчите, капітане.

Я переводжу на нього погляд.

— Ти про що?

Він знизує плечима.

— Якщо вже влізли — доводимо до кінця.