6.2

— Сигнатура двигунів… дивна.

— Наскільки?

— Я таких не бачив.

Я трохи нахиляю голову.

— В сенсі?

— Вони… нерівномірні. Наче об’єкт одночасно використовує кілька різних систем руху.

Ейдос тихо каже:

— Це звучить як імпровізація.

— Або як щось дуже старе, — додає Кайр.

Науковець нарешті подає голос.

— Дайте мені доступ до телеметрії.

Я кидаю короткий погляд на нього.

— Ви впевнені, що хочете це бачити?

— Якщо це те, про що я думаю… — він робить паузу. — Тоді так.

Я активую канал.

— Кайр, передай дані на мій канал.

— Уже.

Перед очима розгортається спрощена схема системи: планета, флот сектору на орбіті, Ковчег — трохи осторонь. І ще один об’єкт. Великий. Надто великий.

Його траєкторія повільно змінюється, ніби він коригує курс прямо зараз.

Ейдос тихо свистить.

— Це точно не астероїд.

— Ні, — погоджуюся.

Науковець дивиться на голограму довго. Потім тихо каже:

— Цікаво.

Я переводжу на нього погляд.

— Ви знаєте, що це?

— Не знаю, — відповідає він. — Але маю припущення.

— І?

Він трохи примружується.

— Якщо я не помиляюся… флот сектору сьогодні має набагато більшу проблему, ніж моя лабораторія.

У цей момент у навушниках знову оживає військовий канал. Голос тепер звучить різкіше, ніж раніше.

— Увага всім суднам у системі. Невідомий об’єкт наближається до орбіти. Флот переходить у режим бойової готовності.

Ейдос тихо каже:

— Схоже, вони теж його побачили.

— Очевидно.

Я дивлюся на голограму.

Об’єкт продовжує рух. Повільно, але впевнено.

І що довше я на нього дивлюся, то більше мені здається, що його форма… занадто правильна для астероїда.

— Кайр, — кажу.

— Так, капітане.

— Збільш зображення.

Кілька секунд. Потім контур стає чіткішим: нерівна поверхня, темні структури і щось, що дуже нагадує…

Ейдос тихо завершує мою думку:

— Антени.

Я відчуваю, як по спині проходить холодок.

— Це не уламок.

— Ні, — погоджується Кайр. — Це станція. — Пауза. — Дуже стара станція.

Я дивлюся на науковця.

— Ви впевнені, що це не ваша?

Він ледь усміхається.

— Якби це було моє, капітане… я б виглядав значно менш здивованим.

У полігоні позаду нас раптом починають рухатися модифіковані. Спочатку один, потім другий. Вони піднімають голови.

Гул систем комплексу раптом здається гучнішим.

Я дивлюся на голограму орбіти, і в голові швидко складається картина, яка мені зовсім не подобається.

Флот сектору, невідома станція, ця планета і десь між ними — Ковчег.

— Кайр, — кажу тихо. — Скільки часу до входу об’єкта в орбіту?

Відповідь приходить майже одразу.

— Якщо він не змінить курс… приблизно дванадцять хвилин.

Ейдос тихо видихає.

— Замало.

Я киваю, хоча він і так знає, що я згодна.

Навіть якщо ми зараз розвернемося й побіжимо до шатла, піднімемося на орбіту, зістикуємося з Ковчегом і почнемо розгін… гарантій немає.

Особливо якщо флот вирішить, що ми — частина проблеми.

Я переводжу погляд на полігон.

Модифіковані тепер уже не просто рухаються. Вони збираються ближче до бар’єру, що відділяє полігон від коридору.

Їхні рухи залишаються чіткими. Контрольованими. Але в цих рухах з’явилося щось нове.

Неспокій?

— Вони відчувають це, — тихо каже Ейдос.

— Що саме?

— Не знаю. Але вони точно реагують.

Я дивлюся на науковця.

— Ви можете пояснити?

Він мовчить довше, ніж раніше.

Його погляд ковзає між голограмою орбіти й істотами за склом.

— Ні, — каже він нарешті. — Але це… цікаво.

Я стримую бажання закотити очі.

— Цікаво — не те слово, яке я зараз шукала.

— Капітане, — знову голос Кайра. — Є ще новини.

— Я навіть не сумніваюся.

— Флот змінює формацію.

— У якому сенсі?

— Вони розвертаються.

Я завмираю.

— До станції?

— Саме так.

На кілька секунд у коридорі западає тиша.

Ейдос тихо каже:

— Отже, вони теж не знають, що це.

Я дивлюся на голограму.

Фрегати справді змінюють курс, розходячись ширше. Корвети відходять трохи назад.

Бойова формація?

— Вони готуються до контакту, — кажу.

— Або до бою, — додає Ейдос.

Науковець тихо сміється.

Неголосно. Майже беззвучно.

— Людство незмінне, — каже він. — Спочатку стріляти, потім ставити питання.

Я повертаюся до нього.

— Якщо ця штука вріжеться в планету, ваші дослідження перестануть бути проблемою.

— Якщо вона вріжеться в планету, — відповідає він спокійно, — мені вже буде всеодно. Мерці зазвичай цікавості ні до чого не проявляють, наскільки мені відомо.

Я дивлюся на нього кілька секунд.

— Ви неймовірно “оптимістична” людина.

— Я практична людина.

У навушниках знову клацає канал.

— Капітане, — каже Кайр. — Я збільшив зображення станції.

— І?

— Там є активність.

Ейдос одразу напружується.

— Яка саме?

— Теплові сигнатури. І… рух.

— Рух? — перепитую.

— Так.

Кілька секунд тиші. Потім Кайр додає:

— І ще щось.

— Кажи вже. Не тягни комету за хвіст.

— Станція передає сигнал.

Я завмираю.

— Куди?

— Усюди.

Ще одні “великі сповіщувачі”...

— Відкритий широкосмуговий канал.

Я відчуваю, як у грудях з’являється холодне передчуття.

— Вміст?

— Поки що не зрозуміло. Сигнал дивний… ніби фрагментований.

Я дивлюся на науковця.

— Це частина вашого експерименту?

— Ні, — цього разу його відповідь звучить надто швидко.

Я переводжу погляд назад на полігон.