6.1

На полігоні знову стало тихо.

Модифіковані завмерли на своїх позиціях — не напружено, не агресивно. Скоріше… зосереджено. Наче чекають на наступну команду.

Я відчуваю на собі їхні погляди, хоча більшість навіть не дивиться прямо. Рухи в них надто точні, надто злагоджені для істот, яких ще кілька хвилин тому я бачила у капсулах.

У навушниках клацає канал.

— Капітане, — голос Кайра звучить уже без звичної іронії. — Флот переходить у бойовий порядок.

Я повільно вдихаю.

— Деталі.

— П’ять кораблів. Два фрегати, три корвети. Вони закривають орбіту й розгортають штурмові шатли.

Поруч ледь чутно видихає Ейдос.

— Швидко вони.

Я кидаю короткий погляд на науковця. Він стоїть так само спокійно, руки складені за спиною, але тепер його увага прикута до голографічної панелі, що зависла в повітрі.

— Ви чекали на них? — питаю.

Він мовчить секунду.

— Я очікував, що трансляція приверне увагу, — відповідає нарешті. — Але не так швидко.

— Звучить як напівправда.

Науковець дивиться на мене. І вперше його усмішка здається трохи втомленою.

— Можливо.

У цей момент канал знову оживає.

— Невідоме дослідницьке судно, — той самий холодний голос. — Ви перебуваєте у зоні військової операції. Повторюю вимогу: негайно припиніть втручання та передайте контроль над об’єктом.

Я ледь усміхаюся.

— Кайр, вони зараз звертаються до нас чи до всієї планети?

— Формально до нас, — відповідає він. — Але сигнал транслюється відкрито.

Звісно…

Я активую передачу.

— Говорить капітан Астрея. Ми знаходимося на поверхні за запрошенням власника комплексу. Якщо у вас є претензії — пропоную почати з розмови, а не з десанту.

Кілька секунд тиші. Потім голос відповідає, ще холодніше:

— Капітане, ви перебуваєте поруч із особою, що проводить незаконні генетичні експерименти над колоністами. Передайте його флоту сектору.

Я повільно перевожу погляд на науковця.

Він слухає абсолютно спокійно.

— Серйозні звинувачення, — кажу. — Можливо, ви хочете пояснити їх детальніше?

— Ми не зобов’язані звітувати цивільним екіпажам.

— А я не зобов’язана допомагати військовим, які заходять у систему без пояснень.

Поруч тихо хмикає Ейдос.

У навушниках чути коротке клацання — хтось на тому кінці явно стримує роздратування.

— Капітане Астреє, — голос стає жорсткішим. — Ви перешкоджаєте офіційній операції.

— Поки що я ставлю питання.

Канал обривається. На кілька секунд у полігоні чути лише гул систем комплексу.

Ейдос тихо каже:

— Ти щойно посварилася з флотом.

— Я щойно виграла кілька хвилин.

Науковець дивиться на мене з явним інтересом.

— Ви дивовижно спокійні для людини, що опинилася між двома силами.

— Я просто намагаюся зрозуміти, — відповідаю. — А для цього потрібно трохи часу.

Я киваю у бік полігону.

— І трохи правди.

Він мовчить.

Я роблю крок ближче.

— Ви транслювали свої експерименти у відкритий космос. Ви знали, що вас помітять. Отже, питання просте: навіщо?

Науковець дивиться на модифікованих.

Один із них саме в цей момент легко перестрибує з платформи на підлогу. Приземлення настільки плавне, що навіть не чути звуку.

— Людство, — каже він тихо, — завжди реагує однаково.

— На що?

— На проблеми.

Він нарешті переводить погляд на мене.

— Поки проблема далека — її ігнорують. Коли вона стає очевидною — починають діяти.

Ейдос схрещує руки.

— Ви вирішили створити проблему?

— Ні.

Науковець злегка хитає головою.

— Я вирішив показати її.

Я відчуваю, як у грудях повільно стискається холод.

— Ви говорите про еволюцію.

— Я говорю про виживання.

Він робить невеликий жест у бік полігону.

— Люди колонізують світи, до яких не пристосовані. Атмосфери, гравітація, мікрофлора — усе працює проти них. І що робить людство? — Пауза. — Будує куполи. Підтримує штучні екосистеми. Латає проблему технологіями.

— А ви вирішили змінити самих людей.

— Я вирішив зробити їх здатними жити там, куди вони вже полетіли.

У навушниках знову оживає голос Кайра.

— Капітане.

— Так.

— Погані новини.

Я вже знаю, що буде далі.

— Вони запускають шатли?

— Уже запустили.

Я дивлюся на науковця.

— Схоже, ваша демонстрація переходить у наступну фазу.

Він дивиться на полігон. На модифікованих. І тихо відповідає:

— Так.

У цей момент один із них раптом повертає голову. Прямо до нас.

— Він дивиться на тебе.

— Бачу.

Кілька секунд істота стоїть нерухомо. А потім робить крок уперед. Не до виходу — до скла, що відділяє полігон від коридору.

Повільно піднімає руку і торкається поверхні.

Науковець дивиться на це так, ніби бачить уперше.

— Цікаво… — тихо каже він.

Я не встигаю відповісти, бо в навушниках знову звучить голос Кайра.

І тепер у ньому чути справжню напругу.

— Капітане… у нас ще одна проблема.

— Яка?

Пауза.

— Флот не єдиний, хто входить у систему.

От… астероїд недокалібрований!

— Здивуй мене: хто ж іще до нас прямує?

Кайр мовчить кілька секунд.

Я майже бачу, як він на містку дивиться на сенсорну панель, перевіряє дані вдруге, а потім — втретє.

— Кайр? — нагадую спокійно.

— Я… намагаюся зрозуміти, що саме бачу, — нарешті відповідає він.

Поруч Ейдос тихо хмикає.

— Це аніяк не звучить як хороша новина.

— Не звучить, — погоджується Кайр. — Новий контакт з’явився на периферії сенсорів. Масивний. Дуже масивний.

— Корабель? — питаю.

— Ні, — пауза. — Об’єкт.

Я відчуваю, як у голові починає складатися картина, яка мені вже не подобається.