4.4

Рейд швидко аналізує.

— Ні. Це трансляція.

— Кому? — питає Кайр.

Я дивлюся на розгортку хвилі й усвідомлюю.

— Усім, хто слухає.

Секунда.

І на голограмі з’являється короткий фрагмент даних. Зашифрований, але частково доступний через відкриту частоту.

Зображення.

Силует одного з модифікованих створінь. Чіткий. Статичний.

Підпис — невідомою мовою. Але поруч — зрозумілий маркер.

“H-Variant // Stable”

Я відчуваю, як всередині щось стискається.

— Вони не ховають це, — тихо каже Ейдос.

— Ні, — відповідаю. — Вони рекламують.

Місток знову завмирає.

Тепер усе стає на місця: не колонія чи мутація. Це вітрина.

— Вони хочуть, щоб сектор знав, що в них є контрольована еволюція, — повільно вимовляє Кайр. — Живі солдати нового типу.

— І що вони здатні утримувати нестабільні системи, — додає Рейд.

Я стискаю підлокітник крісла.

Отже, демонстрація не для нас. Ми незаплановані свідки. А такі зазвичай довго не живуть…

— Капітане, — тихо каже Ейдос. — Якщо ми залишимося, нас автоматично запишуть у тих, хто це бачив і промовчав.

Я дивлюся на нього, а потім на трансляцію, що продовжує йти у відкритий простір.

— А якщо втрутимося — станемо тими, хто кинув виклик, — додає Кайр.

Так. Ось воно — справжній вибір.

Я повільно підводжуся.

— Зберіть повний запис трансляції. І відкрийте вузькосмуговий канал на станцію.

Кілька поглядів одночасно повертаються до мене.

— Ви серйозно? — тихо питає Рейд.

Я не відводжу очей від темної орбіти.

— Вони хотіли, щоб хтось поставив питання, — пауза. — От ми й поставимо.

— І що скажете? — питає Ейдос.

Я відчуваю, як у голосі з’являється крижана чіткість.

— Скажу правду, — тихо відповідаю. — Вони її або оцінять, або спробують змусити нас замовчати. Обидва варіанти інформативні.

Рейд зітхає й розгортає канал.

— Вузькосмуговий відкрито. Направлення — станція в тіні. Передача тільки за вашим сигналом.

На голограмі блимає індикатор зв’язку. Тонка нитка між нами й тим, хто там сидить.

Я дивлюся на неї кілька секунд. Потім киваю.

— Передавайте.

Короткий клац.

Я нахиляюся трохи вперед, спираючись на підлокітники.

— Говорить капітан астреїв Ковчегу Астреї, — пауза. — Ми щойно отримали вашу трансляцію.

На містку тихо настільки, що чути гул систем життєзабезпечення.

— Якщо це демонстрація сили — ви обрали дивну сцену. Якщо це торгівля — ви забули представитися. Якщо це експеримент… — я дивлюся на силуети внизу, — тоді у вас є проблема.

Я роблю ще одну коротку паузу.

— Поясніть, що саме ми бачимо.

Передача завершується.

— Канал відкритий, — тихо каже Рейд.

Минає кілька секунд.

П’ять. Десять…

Станція не рухається. Силуети на поверхні також.

Я вже починаю думати, що відповідь буде іншою — наприклад, імпульсом глушіння або новим гравітаційним тиском.

Але індикатор каналу раптом спалахує.

— Вхідна передача, — швидко каже Рейд.

Голос з’являється без шумів. Спокійний. Нейтральний. Майже ввічливий.

— Капітане Астреє… — каже він. — Ви ставите питання так, ніби маєте право на відповіді. Ваша команда — не більше ніж непрохані гості.

Кайр тихо хмикає.

Я відповідаю рівно:

— Я вже поставила питання. Інша річ — дасте ви відповідь на нього чи нам прийдеться самим діставатися істини.

Коротка пауза на тому кінці.

— Рідкісна нахабність, — каже голос. — Такі люди довго не живуть.

— Але ми ще живі.

— І це диво.

На мить здається, що канал ось-ось обірветься. Але зв’язок тримається — тонка, холодна нитка між двома сторонами, що поки не вирішили, ким одна для одної є.

Я спираюся на підлокітники крісла.

— Диво — це питання статистики, — кажу спокійно. — Ми просто доволі вправні та віддані своїй справі.

Кайр тихо видихає щось схоже на сміх.

На іншому кінці каналу знову коротка пауза.

— Цікавий спосіб дивитися на світ, капітане, — відповідає голос. — Більшість називає це удачею.

— Удача закінчується швидко. Дані — ні.

— І які ж дані ви вже зібрали?

Я дивлюся на голограму планети. На силуети, що тепер повільно рухаються біля розкритої структури. На теплові сигнатури під поверхнею.

— Достатньо, щоб зрозуміти: це не просто лабораторія, — кажу я. — І не просто колонія. Це виробництво.

На містку стає тихо. Голос у каналі не заперечує.

— Ви надто квапливо робите висновки.

— Ви самі це показали. Публічно.

— Ми показали те, що хотіли показати.

— Саме тому це й називається демонстрацією.

Знову тиша.

Ейдос стоїть поруч, трохи нахиливши голову — слухає кожну інтонацію.

— І що ж, на вашу думку, демонструється? — питає голос.

Я відповідаю не одразу.

— Контрольована еволюція, — кажу тихо. — Біологічна адаптація до агресивних середовищ. Військове застосування вочевидь. Масштаб — промисловий.

Кайр тихо бурмоче:

— М’яко сказано.

Голос на іншому кінці злегка змінює тон. Не роздратування, швидше… зацікавлення.

— І які думки у вас виникають, дивлячись на це, капітане Астреє?

Я дивлюся на теплові маркери. Сотні.

— В мені виникає цікавість, — відповідаю.

Кілька членів екіпажу переводять на мене погляди.

Голос на мить мовчить.

— Не обурення? Не страх?

— Це були б передчасні емоції. Для них в мене замало інформації.

— І чому ж?

Я повільно вдихаю.

— Бо я ще не знаю, хто тут справжня проблема.

Пауза. Цього разу — довша, навіть сенсори ніби завмирають. А потім голос тихо каже:

— Ви припускаєте, що проблема не в нас.

— Я припускаю, що якщо ви змогли створити таку систему, то мали достатньо причин.