4.2

Кайр хмикає.

— Астрогеї  — не якісь там чоловіки спецефічних смаків у коссмосі, а саме рятувальники та дослідники планет. Наша мета — досліджувати галактики. І, якщо пощастить, не збанкрутувати в перший місяць.

— Це рекламний слоган, — сухо зауважує Рейд.

Я переводжу погляд з одного на іншого.

Діти якісь, а не чоловіки, їй богу! Гумор рівня підлітків.

— Давайте без жартів та підколів, — кажу рівно, намагаючись налаштувати розмову на серйозний лад. — Ми щойно отримали чіткий сигнал, що в цьому секторі є структура впливу, — продовжую. — Вона перевіряє нових команд. Вона володіє технологіями, які дозволяють фіксувати корабель без руйнування. І вона поки що не бачить у нас ворогів.

— Або ще не визначилася, — додає Ейдос.

— Саме так. Тож наше завдання — не довести, що ми сильні. А довести, що ми корисні.

Кайр схиляє голову набік.

— Корисні кому?

— Сектору. Людям. Планетам. Тим, хто не має гравітаційних якорів.

— Це знову звучить як слоган, — бурмоче Рейд. — Я так розумію, свої гроші ви заробили як раз на рекламі.

Я піднімаю на нього погляд.

— Ні, це не слогани. Звичайна логіка.

Пауза.

— Поясніть, — спокійно просить Ліара з медканалу.

— Якщо ми почнемо грати у вплив — нас розчавлять наче стая китів крихітну креветку. У нас немає флоту. Немає союзів. Немає кредитної подушки на затяжний конфлікт, — я коротко кидаю погляд на Кайра. — Нічого особистого.

— Об’єктивна реальність, — погоджується він.

— Але якщо ми станемо тими, кого складно прибрати без втрат репутації… — я торкаюся голограми й виділяю сіру зону. — Якщо ми зайдемо туди, куди їм невигідно лізти напряму… тоді нас доведеться або купити, або залишити в спокої.

Ейдос уважно дивиться на мене.

— Ти хочеш будувати вплив через дії.

— Я хочу, щоб нас було дорожче чіпати, ніж ігнорувати.

Тиша. Не скептична, а оцінювальна. Сподіваюся, що це добрий знак.

— У сірій зоні нестабільна планетарна система, — каже Рейд, гортаючи дані. — Одна з планет частково втратила атмосферу після гравітаційного зсуву кілька років тому. Колонія покинута. Офіційно — списана.

— Офіційно? — перепитую.

— Неофіційно там ще можуть бути люди. Або ресурси.

— Або проблеми, — додає Кайр.

Я ледь усміхаюся.

— Проблеми — це наш профіль.

Кайр видихає крізь зуби.

— Ви справді збираєтеся лізти в нестабільну систему після першого ж контакту з місцевими “власниками”?

— Так, — відповідаю спокійно. — Бо якщо ми одразу почнемо реагувати на їхні сигнали, ми вже гратимемо за їхніми правилами.

Ейдос підходить ближче до голограми.

— І якщо це пастка?

Я дивлюся на нього.

— Тоді ми дізнаємося, хто ставить пастки в тіні. І бажано — першими.

Кілька секунд він мовчить. Потім ледь киває.

— Курс на нестабільну систему, — каже він замість мене.

Я сідаю глибше в крісло.

— Підготуйте зонди. Повне дистанційне сканування перед входом. І жодного геройства без підтверджених даних.

— Так точно, капітане, — цього разу без іронії відповідає Кайр.

Голограма стискається, прокладаючи нову траєкторію. Ковчег ледь помітно змінює орієнтацію.

— До точки входу — сім хвилин на імпульсних, — доповідає Рейд. — Гравітаційний фон нестабільний. Є залишкові збурення.

— Зонди вперед, — кажу. — Пакет “обережний параноїк”.

Кайр хмикає.

— О, мені подобається ця назва.

Три компактні модулі відстикуються від корпусу й розходяться віялом. На екрані з’являються їхні траєкторії — тонкі світлі лінії в темряві.

Я нахиляюся вперед.

— Якщо там залишилися люди, вони могли перейти на автономні джерела енергії. Шукайте нестандартне теплове випромінювання. Не лише сигнали.

— Прийнято, — відповідає Ліара. — Також перевірю атмосферні залишки. Якщо планета втратила оболонку не повністю, могли лишитися ізольовані зони.

Ейдос мовчки стоїть праворуч від мене. Я відчуваю його присутність — як додатковий стабілізатор.

— Думаєш, вони підуть за нами? — тихо питає він, так, щоб чули лише я і він.

— Думаю, вони вже дивляться, — так само тихо відповідаю.

На головному екрані простір попереду починає викривлятися — не агресивно, а природно. Нестабільна система виглядає ніби надтріснута зсередини.

— Отримую перші дані із зондів, — каже Рейд. — Планета… цікава.

— Конкретніше.

— Атмосфера втрачена на сорок відсотків. Магнітосфера ослаблена. Але… є теплові точки.

Я випрямляюся.

— Природні?

— Ні, — відповідає він після паузи. — Геометрично правильні. Підповерхневі.

Кайр тихо видихає.

— Отже, колонію не списали. Її… законсервували.

— Або вона сама себе законсервувала, — додає Ліара.

На голограмі з’являється схема планети. Кілька глибоких червоних маркерів під поверхнею — сліди життя.

— Жодних активних сигналів лиха, — каже Рейд. — Тиша.

— Занадто тиха? — питає Ейдос.

— Так.

Я дивлюся на ці маркери й відчуваю знайоме поколювання під шкірою. Не страх — передчуття.

— Ми не заходимо в орбіту одразу, — оголошую план дій. — Стаємо на дальній дистанції. Другий запуск зондів — глибше сканування. Перевірити наявність штучних гравітаційних структур.

Кайр переводить на мене погляд.

— Думаєш, тут ще один “якір”?

— Думаю, якщо хтось хотів перевірити нас, найкраще місце для цього — там, куди ми поліземо самі.

Кілька секунд мовчання. Потім Кайр коротко киває.

— Прийнято.

Ковчег повільно входить у межі системи. І раптом один із зондів зникає з екрана. Без спалаху чи вибуху. Просто зникає, наче його й не було.

— Втрата сигналу з другого, — швидко каже Рейд. — Ні енергетичного піку, ні уламків.

— Глушіння? — питає Ліара.

— Ні. Наче… його вирізали з простору.

Я стискаю підлокітники — ось і відповідь.