4.1

Тряска різка. Нерівна. Не та плавна вібрація стабілізаторів, а саме удар.

Я різко сідаю на ліжку. Каюта напівтемна, аварійні смуги під стелею блимають глухим жовтим. Ейдоса немає.

— Що за…

Другий поштовх. Десь глибоко в корпусі гуде метал. Не панічно — але небезпечно.

Я зіскакую на підлогу. Холод металу миттєво повертає ясність.

Двері відчиняються ще до того, як я встигаю доторкнутися до панелі.

— Капітане, — голос Ліари в інтеркомі напружений. — Невідомий гравітаційний імпульс. Джерело — зовнішнє. Нас намагаються “причепити”.

Причепити. Не знищити, а саме захопити…

Я вже влаштовуюся за кермом капітана. Раніше, ніж усвідомлюю це. М’язова пам’ять персонажів, ролі яких я відіграю, на щастя ще ані разу не підводила.

— Ейдос де? — кидаю на ходу.

— На містку, — відповідає Рейд. — Він перший зафіксував відхилення.

— Доповідь, — вимагаю, роблячи глибокий вдих.

— Нас зафіксували полем змінної гравітації, — швидко пояснює Кайр. — Не пірати. Технологія чистіша. Точніша.

Ейдос стоїть поруч із панеллю навігації. Погляд зібраний. Холодний.

— Це не атака, — каже він. — Це запрошення.

Я опускаюся в крісло.

— Занадто грубе для запрошення.

— Зате ефективне, — сухо додає він.

На екрані спалахує новий об’єкт. Ніби корабель, але без чітких контурів. Силует нестабільний, як голограма.

— Вони вийшли з маскування, — тихо каже Рейд.

І тоді з динаміків лунає голос. Спокійний та чистий.

— Ковчег Астреї. Вітаємо в нашому секторі.

Я не дозволяю собі навіть кліпнути.

— Ви створили небезпечний спосіб знайомства, — відповідаю рівно.

— Нам потрібно було переконатися у вашій керованості.

Отже, тест продовжується.

Я відчуваю, як крісло під долонями ледь вібрує. Ковчег реагує. Чекає мого рішення.

— Ви вже перевіряли нас через посередників, — кажу спокійно. — Результат вас не влаштував?

Коротка пауза.

— Навпаки. Саме тому ми говоримо напряму.

У грудях з’являється дивне відчуття.

— Чого ви хочете? — питаю якомога спокійніше.

— Співпраці, капітане. Або нейтралітету. Ворожість — найдорожчий варіант.

Гравітаційне поле знову злегка стискається. Ненав’язливо, демонстративно.

Я ловлю погляд Ейдоса.

Він не говорить нічого, але бачу — він готовий.

— Тоді зніміть якір, — кажу тихо. — І поговоримо як рівні.

Тиша.

Секунда. Друга…

Гравітаційний тиск слабшає і Ковчег випрямляється.

— Розумний вибір, — лунає голос. — До зустрічі, капітане Астреє.

Силует зникає, простір вирівнюється і я повільно видихаю.

В голові одна думка: “Що це вбіса було та що вони в дійсності хотіли?” Питання, чому вони нас просто облишили поки відганяла якомога далі.

— Ну що ж, — тихо кажу. — Схоже, ми офіційно з’явилися на карті.

— Якщо це була карта, — сухо зауважує Кайр. — Мені більше нагадало список спостереження.

— Або каталог, — додає Рейд. — З позначкою “перевірено”.

Я не коментую. Бо банально не знаю, що сказати з цього приводу.

— Повний аналіз поля, — кажу натомість. — Хочу розуміти, чим саме нас тримали.

— Уже запускаю, — відповідає Кайр. — Але… це було красиво. Точково. Без перевантаження корпусу. Нас не ламали. Нас контролювали.

Контролювали.

Ейдос нарешті відходить від панелі.

— Вони могли не знімати якір, — тихо каже він.

— Могли, — погоджуюся.

— Але зняли.

Я дивлюся на темний сектор за склом. Ні сліду викривлення. Ні корабля. Ні сигналу.

— Отже, це справді було знайомство, — підсумовую.

— Або попередження, — каже Ліара по внутрішньому каналу.

Я відчуваю, як втома повертається, але тепер вона інша. Холодніша. Усвідомлена.

— Рейд, чи залишили вони нам маркер?

Кілька секунд тиші.

— Так, капітане. Дуже слабкий. Координатний зсув у межах допустимого. Наче… маячок.

Я повільно повертаю голову.

— Активний?

— Пасивний. Але якщо ми перетнемо певну межу — вони знатимуть.

Кайр тихо видихає.

— Отже, нейтралітет має географію.

Гарне формулювання.

— Вони хочуть, щоб ми обрали сторону, — каже Ейдос.

— Сторону чого чи кого? — не можу погодитися з ним, адже замало інформації. — У яке протистояння нас хочуть втягнути?

Місток знову занурюється в тишу.

Я дивлюся на голограму сектора. Невидимі лінії впливу. Території. Порожнечі.

Ми зробили перший стрибок, врятували чоловіка, відбили напад. І щойно отримали сумнівну пропозицію співпраці… От чесно, краще б це була якась непристойна пропозиція від якогось боса-мільйонера. Викручуватися було б значно легше.

Щось сьогодні забагато звалилося на наіші голови…

І знов ж таки, не встигла я видихнути,, як перед очима на мить спалахує лише для мене:

[Новий сюжетний вузол активовано.]

[Статус: незалежний гравець.]

[Доступно: обрати вектор розвитку.]

Я подумки висловлюся нецензурними словами.

— Прокладаємо курс, — кажу спокійно. — Але не туди, куди вони очікують.

— Конкретніше? — питає Кайр.

Я збільшую голограму. Віддаляю сектор убік. Показую область без чіткої юрисдикції. Сіра зона.

— Туди, де немає господарів.

Ейдос дивиться на мене уважно.

— Ти впевнена?

— Ні, — чесно відповідаю. — Але якщо це гра впливу, то ми не починатимемо її з чужих правил.

Кайр ледь усміхається, цього разу без тіні іронії.

— Капітане… це звучить як наївний тичок у небо.

Я спираюся ліктями на підлокітники.

— Це ним і є. Спочатку спробуємо зробити хоч щось. Бажано в процесі дізнатися якомога більше деталей, але… Хто ми? В сенсі, всі пам’ятають, яка в нас місія?