3.3

— Вважатиму це за визнання, — відповідаю. 

— Вважайте це за хвилинну слабкість, — ображено виправдався Кайр.

Схоже, що він не любить робити компліменти.

— Піратські сигнатури зникли, — доповідає Ліара. — Вийшли в імпульс за межами нашого радіусу перехоплення.

— Переслідувати не будемо, — кажу одразу. — Нам потрібна діагностика і відповідь на питання, чому вони з’явилися саме тут. Кайр, повна перевірка гравітаційного ядра. Я знаю, що ми зараз ходили по краю.

— “По краю” — це м’яко сказано, — бурмоче він. — Але… виконую, капітане.

Я піднімаюся з крісла. Ноги трохи ватяні — адреналін повільно відступає, залишаючи після себе легку порожнечу.

Ейдос стоїть поруч.

— Коли ти прийшов?

— Пізніше, ніж мав би, — тихо каже він. І дивиться на мене довше, ніж треба.

Я фиркаю.

Ага, так би я й дала йому ризикувати собою! Та чи є сенс продовжувати цю тему? З одної сторони, на головному екрані сектор знову темний і спокійний. Ніби нічого не сталося, тільки уламки пошкодженого мисливця повільно дрейфують на периферії сенсорів. І десь у медвідсіку лежить чоловік, який казав, що ми запізнилися. Але щось мені не дає спокій… Наче от-от має початися якийсь шторм.

— Ліара, зафіксуй координати атаки. Повний запис бою — в архів. Я хочу розуміти, як вони нас відстежили.

— Уже формую звіт.

Перед очима раптово спалахує системне вікно.

[Бойове випробування завершено.]

[Репутація в секторі: оновлено.]

[Ймовірність повторного перехоплення: підвищена.]

Я ледь примружуюся. Отже, мені не здалося…

— Капітане, — обережно озивається Рейд. — Ми отримали короткий імпульсний відгук перед їхнім відходом.

— Від кого?

— Джерело не ідентифіковано. Але сигнал… не піратський.

Я повільно перевожу погляд на нього.

— Тобто?

— Вони були не самі.

Слова зависають у повітрі. Я повільно повертаюся до центрального екрана. Уламки ще обертаються, ніби нічого особливого не сталося. Космос знову байдужий і чорний.

— Покажи сигнал, — кажу спокійно.

Голограма стискається, сектор відходить на другий план. Замість нього — вузький спектр імпульсу. Нерівний. Короткий. Чітко спрямований.

— Це не запит на підкріплення, — продовжує Рейд. — І не стандартна піратська мітка. Швидше… підтвердження.

— Підтвердження чого? — тихо питаю.

— Що ціль активна.

Ціль. Ми. В нас збираються стріляти?

Я відчуваю, як у грудях холоне.

— Чи могли вони відстежити стрибок? — питаю вже для екіпажу.

— Малоймовірно, — відповідає Кайр. — Наш вектор був чистий. Якщо тільки… — він замовкає.

— Якщо тільки що?

— Якщо мітка з’явилася раніше.

Тиша.

Я згадую пошкоджений корабель. Чоловіка з майже згаслим пульсом. Червоний сигнал, що бився в темряві.

Це дещо було схоже на… маяк.

— Рейд, перевір рятувальну капсулу на залишкові передачі. Пасивне сканування. Нічого не активувати.

— Уже.

Ейдос стоїть трохи позаду, але я відчуваю його погляд.

— Ти теж це усвідомила? — тихо питає він.

— Що саме?

— Це не випадковість.

Я ледь усміхаюся. Без радості.

— У нас, здається, взагалі нічого випадкового не буває.

На панелі Рейда спалахує нова індикація.

— Є збіг, — каже він. — Слабкий, майже стертий. У його костюмі був імпульсний маяк. Зовнішній доступ. Не аварійний.

— Приманка, — тихо вимовляє Кайр.

Я дивлюся на темний сектор за склом, роблячи логічний висновок: ми не врятували випадкового потерпілого. Ми відповіли на запрошення. І хтось перевіряв, як саме відповість Ковчег Астреї.

— Коли він прокинеться, — кажу, — у нас буде багато питань.