3.2

Вони не намагаються нас знищити — вони хочуть нас захопити. І це гірше.

— Ну звісно, — бурмочу. — Не буває все так просто.

— Капітане? — Кайр дивиться прямо на мене.

Корабель знову здригається — цього разу різко. Частина світла гасне.

— Вони сідають нам на хвіст, — каже Ліара. — Підключаються до зовнішніх контурів.

— Глушать зв’язок, — додає Рейд. — І намагаються вийти на шлюзові протоколи.

Тобто вони хочуть зайти всередину…

Я відчуваю, як адреналін стискає груди. Тож я повільно вдихаю, аби заспокоїтися. На “холодний” розум швидше знаходити рішення ситуацій легше.

Дивлюся на тактичну схему.

— Вони хочуть цінний корабель. Значить, стріляти в ядро не будуть. Ліара — готуй короткий маневр із псевдовтратою тяги. Кайр — переведи частину енергії в зовнішній контур, але так, щоб вони подумали, що ми слабшаємо.

— Ви хочете їх підпустити? — тихо питає Рейд.

— Я хочу, щоб вони наблизилися достатньо.

— Для чого?

Я дивлюся на схему стикувальних портів.

— Щоб ми вирішували, хто до кого заходить.

Корабель знову здригається. Десь позаду мене в медвідсіку без свідомості лежить чоловік, який казав, що ми запізнилися.

Схоже, що він помилився. Ми якраз вчасно. І тепер питання тільки одне — хто кого захопить.

— Капітане! Невідомі об’єкти на перехопленні! — голос Рейда ріже повітря.

Я більше не дивлюся на капсулу.

— Стабілізуйте його, — кидаю медику. — Він нам ще знадобиться.

І вже розвертаюся.

Двері медвідсіку розсуваються різко, безшумно. Я виходжу в коридор майже бігом.

Гул Ковчега тут глибший. Тривожний. Світлові смуги на підлозі змінюються з білого на жовтий — режим бойової готовності.

— Ліара, схема переслідування на головний екран. Повний тактичний, — кажу на ходу.

— Уже виводжу.

— Кайр, стан ядра?

— Хвилиночку, я майже дістався до сектору… Так… Стабільне, але вони ціляться в двигуни.

Я не зупиняюся. Ліфт уже відкритий — ніби чекав. Заходжу всередину.

— Місток.

Платформа ривком іде вгору. Гравітація ледь змінюється — тонке коливання, яке відчуваю шкірою.

Секунди тягнуться довше, ніж треба. Перед очима — короткий спалах, нічна траса, фари суперника в дзеркалі, поворот на межі… Не гальмувати. Не зараз.

Я кліпаю.

Двері ліфта розходяться. Місток уже живий.

Консолі світяться яскравіше. Голограми тактичної карти обертаються в центрі залу. За панорамним склом — темрява космосу, прорізана вогнями трьох кораблів.

Я не сповільнююся. Підходжу прямо до крісла — того самого, в якому прокинулася. На мить згадую той холод у грудях — і сідаю.

Панелі під долонями спалахують.

[Синхронізація з пілотним контуром…]

[Доступ підтверджено.]

Ковчег ніби реагує на мене. Легке тремтіння проходить крізь корпус.

— Повний тактичний на центральний екран, — кажу спокійно.

Голограма розгортається.

Три мисливці. Швидкі. Агресивні.

Я вдихаю і тільки тепер дозволяю собі усміхнутися.

— Добре, — тихо кажу. — Подивимось, хто з нас краще входить у повороти.

— Вони вже заходять у вас за корму, — попереджає Ліара. — Дистанція скорочується.

— Нехай, — відповідаю.

Перший залп розтинає простір. Щит на мить спалахує, по містку проходить глухий поштовх.

— Мінус чотири відсотки захисту, — каже Кайр. — Вони пристрілюються.

Я дивлюся на траєкторії. Три різні вектори, але логіка одна: затиснути, заглушити двигуни, зайти на абордаж.

Класична схема переслідування. Тільки замість траси — вакуум.

— Ліара, дай мені їхній розгін у відносній шкалі.

— Передаю.

— Кайр, приготуй короткий скидання маси на лівому борту.

— Це вплине на баланс!

— Саме цього я й хочу.

Другий залп б’є ближче. Ковчег здригається сильніше.

— Капітане, вони підтягують гарпуни, — каже Рейд.

— Нехай думають, що ми панікуємо, — тихо кажу.

Я різко додаю тяги вперед. Ковчег мчить просто — надто прямо, надто передбачувано.

— Вона йде по прямій, — сухо констатує Кайр.

— Знаю, — відповідає Ейдос. І в його голосі вже немає сумніву.

Перший мисливець виходить майже впритул. Я бачу його сигнатуру на екрані — він готується до фіксації.

Ще трохи. Ще півсекунди.

— Зараз.

Я скидаю передню тягу і одночасно активую перерозподіл маси.

Ковчег ніби втрачає зчеплення з простором — і ковзає вбік. Не поворот — занос.

Гравітаційне ядро на мить реве, компенсуючи інерцію.

— Перевантаження дев’яносто! — вигукує Ліара.

— Тримай, — кажу крізь зуби.

Перший пірат пролітає повз, його гарпун іде в порожнечу. Другий намагається скоригуватися, але вже пізно.

— Кайр, імпульсний поштовх на три години!

— Є!

Поле перед нами стискається, як пружина, і відштовхує штурмовик убік. Його траєкторія ламається.

— Рейд, двигуни!

— Є кут!

Наш залп короткий і точний. На екрані спалахує один із його стабілізаторів.

— Пошкоджений!

Третій мисливець розумніший. Він не лізе близько. Він чекає, поки ми втратимо контроль.

Я відчуваю це. Як суперника, що висить на хвості й чекає твоєї помилки.

— Він терплячий, — каже Ейдос.

— Нехай, — відповідаю. — Я теж.

Я різко зменшую тягу. Ковчег ніби завмирає. Переслідувач інстинктивно додає швидкості, щоб скоротити дистанцію.

— Тепер, — шепочу.

Я розвертаю гравітаційний вектор на сто вісімдесят градусів.

Ковчег буквально “перекидається” в просторі, опиняючись носом до ворога.

— Це неможливо… — видихає Кайр.

— Уже можливо.

— Рейд!

— Ціль у секторі!

Залп.

Світло розтинає темряву. Піратський корабель різко гальмує, його лівий двигун гасне.

Пауза.