Частина 2

Після цих дивовижних подій, апетит проснувся з новою силою, тому швидко поїла, й пішла трохи відпочити в кімнату. Дві годинки сну, і я вже відчуваю себе набагато краще. Та й, магічна куля, скоріш за все, просто сон, як і ельфи. Не знаю навіть, мені від цього сумно, чи навпаки.

Сходжу зараз, напевно, в спортзал, щоб не втрачати форму, не скільки заради краси, скільки для хорошого самопочуття. Всього один день без фізичної активності, і я впадаю в меланхолічний настрій, що мені не дуже до вподоби. Тому й купляла будинок так, щоб облаштувати свій власний маленький спортзал, з усім необхідним обладнанням. Переодягнулася в спортивний одяг, й пішла на перший поверх, де й знаходився зал для тренувань. Включила Музику на колонці та почала повільно робити вправи з розтяжки, потім присідання, стрибки зі скакалкою, і далі по списку.

Закінчила тренування, коли за вікном вже сіло сонце, тому одразу вирішила лягати спати. Прокинулася  від відчуття, як наче хтось на мене дивився. Відкрила одне око, побачила красивого, високого молодого хлопця з довгим світлим волоссям і блакитними очима. Подумавши що в мене зовсім вже з головою не в нормі, від всіх цих сірих буднів, й вирішила продовжити спати, як тут витвір моєї хворої уяви сказав:

- Гей ти! Я бачив що ти не спиш! Де тут можна знайти Олександра Світлицького?

- Ніде. - буркнула незадоволена я. Мало того що приперся ні світ ні зоря, так ще й ім'я моє говорить так, наче я хлопець який, от йолоп. - Немає тут такого. Тільки я, Олександра Світлицька, і все.

-Ти? Але ж ти дівчина!? - Зі звинуваченням кинув хлопець, і його лице так смішно витягнулось, що я аж хихикнула.

- Ну так,  дівчина, це по-перше, а по-друге що ти робиш у моєму домі?

- Нічого. Мене відправили за новим... еее..., тобто новою студенткою академії. - Пробурмотів хлопець, трохи затнувшись.  - Що ж, вітаю тебе зараховано до Академії імені Шона Великого, правда, чомусь на факультет для хлопців.
- Дякую. - Ввічливо подякувала, все таки мене добре виховали, і не дивлячись на те, що це моя свідомість зараз вигадує цей діалог, і продовжила. - А чому для хлопців? Невже дівчат не беруть? 

- Не знаю, мабуть, у хранителя виникла якась помилка. - Запустивши руки у волосся на голові, блакитноокий блондинчик, сів на край мого ліжка. 

- Ну все може бути. Так, а чого факультет тільки для хлопців? - Запитала, і подумала, що треба також дізнатися де знаходиться академія, але тут до кімнати увійшов ще один хлопець. Цього разу брюнет із зеленими очима і промовив :

- Ну ви довго ще? Речі я вже переніс, залишилося тільки хлопця забрати.

- Так немає хлопця - З глузливою посмішкою на вустах, сказала я.

- Як немає? - Він аж зупинився від здивування,  і перевів погляд на свого напарника, чи то друга. На блакитноокого, коротше кажучи.

- Як бачиш, з'їла я його, смачний він був дуже, а все чому? Бо спати мені нормально не давав! - Із найсерйознішим виразом обличчя сказала я, з задоволенням підмічаючи, як в очах брюнетика на секунду промелькнув страх. І явно трохи в шоці запитав:
- Як з'їла?

- Без проблем, знаєш, він навіть майже не пручався. - Зеленоокий красень завмер з відкритим ротом, а інший, що так і сидів поруч мене, вже майже не міг стримати сміху, і якось підозріло хрюкав.

Подивившись на всю цю картину, ми з блондинчиком все таки засміялись, та так, що з очей аж сльози покотилися.

- Так ти наді мною знущалася? Ну все хана тобі! - Проричав від гніву, й почав наближатися з найбільш кровожерливим виразом на обличчі. Ого! Здається мене зараз вбивати будуть! І все таки, яка моя свідомість жартівниця!

Коли він уже був біля ліжка, я встала і пройшла повз нього кажучи:

- Піду одягнуся чи що? А ви поки почекайте тут. - Взявши одяг, пішла до ванної кімнати, і трохи постояла під теплим душем. Вийшла  через десять хвилин уже одягнена, й задоволена життям, пішла перевірити чи все потрібне вони взяли. Хм. Щось якось швидко я вирішила йти за ними не зрозуміло куди. При тому, що це я їх і вигадала, можна їм довіряти, чи ні? Задумавшись, ледь не пропустила момент, коли поряд пробігла моя кішка. Ага! Таки не все взяли! Хіба ж можна залишати тваринку саму вдома? От як вони могли не взяти Анейру з собою !? А? Моя білосніжна улюблениця, отримала ім'я саме через колір її шерсті. Така ж білосніжна, як сніг взимку. А яскраві блакитні очі, неймовірно їй підходять. 

Підійшовши до пухнастки, взяла її на руки й сказала:

- Анейра, дівчинко моя, здається ми їдемо в невеличку подорож. Ну, це якщо я їх дійсно не вигадала. 

Кішка глянула на мене як на прибацану, й просто промовчала. Ну добре.

 Зайшла в кімнату до хлопців, що в цей момент уже вдвох сиділи на моєму ліжку, й кинула :

- Ми готові, можемо відправлятися.

- Ну раз готова то пішли. - Брюнетик встав й підійшов,  взявши мене за руку. З іншого боку те ж саме зробив блондинчик, і от біля нас утворився портал, в який ми всі разом зробили крок.