8 (3)

Захисні артефакти – це справді важливо, тож я, не приховуючи свого ставлення до Марісоль, стиха вилаявся собі під ніс.

– Я теж оце все подумала, хоча у нас в світі лайка звучить інакше, – гмикнула Дарина.

– Навчиш мене потім, для працівника системи освіти жодна лайка не буває зайвою.

Вона похитала головою з явним розумінням.

– Зараз закінчу заняття і рушимо туди. П’ять хвилин. Зачекаєш?

Дарина погодилась. Вона лишилась в коридорі, я ж швиденько пробігся між рядами, перевіряючи результати роботи. На щастя, більшість студентів все ж впоралося з завданням, і я навіть міг не надто сильно сваритися на те нещастя з живою мишею: він позичив запасну у колеги по парті і підняв тваринку у мене на очах. Студенти, звісно, зраділи, коли я відпустив їх раніше, а ми з Дариною рушили до аудиторії.

Ані Марісоль, ані студентів на місці не було. Викладачка явно вирішила, що краще буде не потрапляти мені на очі найближчим часом. Що ж, її це не врятує, але залу краще оглянути, коли вона порожня.

– Я не здивований, що за Горнбіма, мого клятого попередника, тут було зроблено стільки різноманітних проколів, що їх і не злічити, – зітхнув я. – Слід було усвідомлювати, що колеги звикли використовувати свою силу не для навчання студентів.

– Що ти маєш на увазі?

– Магічний резерв – доволі обмежена штука, особливо якщо ти не варлок, який може підпитуватися силами власного бога. Та й там все вирішують пропускні енергетичні канали, а вони бувають досить вузькими у тих, хто мало послуговується силою або ще не звик до свого покровителя. Тож, зрештою, маг, особливо якщо це не хтось неймовірно потужний, має обирати, що йому робити: виконувати приватне замовлення чи заряджати артефакти.

– Але ж це професійні обов’язки, чи не так?

– Так, але якщо ніхто не перевіряє, а студентів все і так влаштовує, то чи варто дивуватися, що хтось уникає їх виконання?

Дарина повільно кивнула.

– Думаєш, Марісоль просто підпрацьовувала десь на стороні в свої робочі години і вирішила зекономити енергію на заряджанні батарейок для захисту, а вони виснажилися з часом?

– Припускаю, саме так. Але, звісно, я зараз перевірю артефакти. Якщо з ними все гаразд, то завтра ж змушу Марісоль в терміновому порядку виконати зарядку, інакше нехай забирається геть з мого навчального закладу.

Дарину така обіцянка задовольнила. Вона підступила на півкроку, можливо, отримала підказку від свого бога – магу зазвичай потрібен вільний простір для того, щоб могти вільно чарувати і не боятися нікому випадково нашкодити. Я ж взявся обходити аудиторію, перевіряючи артефакти.

Порожній, порожній…

Коли торкнувся третього, відчув ледь помітне поколювання. Дивна річ, ніби тут темна магія. Проте в цій залі займаються винятково світлі маги, і захисти були налаштовані на відповідні тони чарів. Універсальні виснажувалися би значно швидше.

– Дивина.

– Щось не так?

– Ага, – я спохмурнів. – Ніби хтось з темних втручався в функціональність артефакту. Потрібно перевірити, чи не начарували тут зайвого, аби при зарядці не виникло зайвих неприємностей.

Я обережно зсунув підлогову панель, під якою приховувався артефакт, і завмер. Так, конструкція цілком нормальна, тільки в жолобі, що зазвичай наповнювався страхувальною рідиною, що рятувала від перегрівання та виплеску магії в повітрі, лежала змія.

Знову.

– Що там? – Дарина зробила крок вперед.

Я простягнув руку і торкнувся луски. Крижана на дотик, і всередині більш ніж достатньо магії. Крім того, вона прибувала, ніби мене викликали.

Це підсунули сюди зовсім нещодавно, розраховували на те, що я його знайду. Імовірно, підозрювали, що Дарина приведе мене сюди, а я перевірятиму артефакти.

В цьому замішана Марісоль? Чи вона – випадкова співучасниця, що допомогла Едмундові своїм недбальством? Наскільки далеко встиг пустити коріння клятий культ, які будуть в цього наслідки?

Мій батько навчав своїх учнів ніколи не здаватися. Що ж, чи варто мені дивуватися, що вони так старанно виконують його вказівки?

Навряд.

– Ольєре?

Зараз воно спрацює. І я не можу дозволити Дарині почути мою розмову з Едмундом, не хочу, аби вона вважала мене частиною некромантської спільноти, не тоді, коли бодай одна жінка, ще й така чудова, не сприймає мене через призму дару.

– Зараз я знешкоджу це. Некромантська штука. Побудь тут, я зараз повернуся, – я схопив змію і вискочив з аудиторії геть.