8 (2)

Зазвичай нікому не подобається, коли по них повзе, дряпаючись, невідома істота, хай навіть це маленька сіра мишка, і я дуже сумнівався, що Дарина зрадіє такому сюрпризу, тож спробував спіймати мишу разом з нею. Вийшло ще гірше: тепер долоні лягли їй на груди, і щоки ельфійки спалахнули вогнем.

– Ольєре! – обурено вигукнула вона.

– Там миша…

– Там твої руки! – вона опустила погляд вниз, на своє декольте, і почервоніла ще сильніше. – Дідько, і миша… Спіймай її!

Переляканий гризун не втрачав час дарма – він пірнув у декольте. Я ледь встиг спіймати мишу за хвостик. Вона заборсалася під одягом у Дарини, спробувала вхопитися кігтиками за її спідню білизну, заодно продемонструвавши біле мереживо мені, наче я до цього мало витріщався на ельфійку і мало про неї мріяв. З цим доведеться потім щось робити…

Але зараз я мав впоратися щонайменше з мишею, а не з власними роздумами стосовно Дарини, тому потягнув за хвостик і, ігноруючи переляканий писк, витягнув нарешті тваринку на світло.

Очі Дарини розширилися, вона дивилась на гризуна так, наче вперше в житті побачила щось подібне. Безодне, а зазвичай жінки не надто люблять… Ось це все. Мама Анрі, коли ми з нею були разом, лякалась будь-якої живності, а від жаби мало свідомість не втратила. Що ж, я радів, що вона не мала причин контактувати зі мною під час виконання ритуалів, бо жаби – то наймиліше з усього, що мені доводилося використовувати.

Але моя потраплянка не перелякалась. Натомість вона потягнулась до миші.

– Боже, яке ти миленьке! – вигукнула жінка. – Красунечка… Ольєре, що на занятті по некромантії роблять живі миші? Це що, лабораторний гризун такий? Бідолашка, – вона підхопила сіру втікачку на долоню і погладила її шерсть. – Можна я її врятую і залишу собі? Будь ласка!

– Думаю, це польова миша, бо її студенту притягнув кіт, і ти можеш її залишити або відпустити на свободу. Один з моїх геніїв не зміг відрізнити мертву тварину від живої і почав її воскрешати. Миша спробувала втекти, студент здивувався, що вона не виконує його наказів.

– Світи міняються, студенти ні… Дивно, як то їм ще штучний інтелект домашні завдання не робить. Хоча у вас такого нема, то, певне, єдина причина, – буркнула вона.

– Який там штучний інтелект, у них природний відсутній!

Дарина закотила очі.

– Саме так. Якщо нема природного, то доводиться використовувати різноманітні штучні засоби. В тому і проблема, розумієш?

Що ж, дійсно, світи змінюються, а студенти залишаються тими ж самими.

– Я радий, що миша тебе не налякала, – всміхнувся я.

– Мене не налякали навіть руки мого нареченого, якого я ледь знаю, на моїх грудях, я маю міцну нервову систему, – Дарина підморгнула мені.

– Невже я такий страшний, що мого доторку треба сахатися?

Зараз мені потрібно повернутися в аудиторію і продовжити доносити життєво необхідні знання до тих, хто геть не хоче їх всотати, а я стою і фліртую з ельфійкою, що скоро покине цей світ і повернеться додому. Просто чудово. Я завжди вмів обирати собі жінок, з якими не маю жодних шансів на бодай примарне «довго і щасливо». А найголовніше, бажання схаменутися не виникало жодного, навіть близько. Натомість хотілось затриматися трошки довше.

А ще – переконати Дарину, що я абсолютно, анітрохи не страшний, принаймні, не для мене, і їй варто б розглядати мене як щось потенційно привабливе для неї. Абсолютно точно не найкраща з ідей, що коли-небудь відвідували мою голову, але нічого з тим зробити не можу.

Останніми роками я не надто цікавився протилежною статтю, та й взагалі, не планував заводити стосунки, але леді Аулін перевернула моє уявлення про самого себе.

– О, ні, – Дарина продовжила всміхатися, – в тобі нема абсолютно нічого страшного, Ольєре, але для скромної жінки, що намагається не вляпатися в проблеми, це радше мінус, а не плюс.

– Чому так?

– Тому що я не повинна накоїти дурниць, до яких ти мене, можливо, підштовхуєш…

– Я? О, ти говориш з самим законослухняним некромантом з усіх можливих!

– Чому мені здається, що це тільки-но був камінь в огород некромантів, тому що в порівнянні з магами інших категорій ти геть не ідеал?

– Деяким жінкам подобаються погані хлопці, – осміхнувся я. – Може, я маю темну харизму і маю привабити тебе цим?

– О, ти абсолютно точно її маєш, і я завжди полюбляла морально сірих героїв, – Дарина витримала мій погляд, і її вуста розтягнулися в широкій усмішці.

Або я нічого не розумію в жінках, або вона все-таки відповідала мені взаємністю куди більше, ніж я міг на те розраховувати. Можливо, ну його, те призначення, і Дарина залишиться в цьому світі? А з комунікацією з батьками та друзями якось вирішимо…

– У всякому випадку, я прийшла з серйозного питання, – сказала Дарина. – Я перевіряла викладачів на предмет присутності на заняттях і виявила, що леді Марісоль активно їх прогулює, проводячи час в місці. Та головне – інше. В неї в аудиторії геть розряджені захисні артефакти. Будь-який невдалий студентський рух, і, якщо вірити божеству в моїй голові, там все може злетіти в повітря.