7 (4)

– Професорка Марісоль ніколи не проводила практику так! – швидко випалила Маргарет, втягуючи голову в плечі. – Може, тут уже і нема ніяких захисних артефактів.

– То «може» чи «нема»?

Погляд дівчини забігав з кутка в куток.

– Ясно, – підсумувала я. – Отже, професорка Марісоль забрала звідси захисні поля, і вам про те добре відомо, чи не так? Інакше ви б не боялися. Ви вирахували практичним чином, коли випадково спалили двері, чи знали про це, просто не розрахували сил?

Знов тиша.

– Ми можемо перейти до тестування захисту, тільки вогняні кулі метатиму вже я, – похмуро заявила я.

«Дарино, ти, звісно, розкішна акторка, але щойно була доволі серйозна погроза, ти знаєш? Ти не вмієш кастувати вогняну кулю».

І добре, що не вмію, я ж не збожеволіла – ризикувати реальними життями студентів. Але прогалину в безпеці я могла виявити.

– Тут під підлогою повинні бути направляючі елементи для щитів, ми можемо їх відкрити і перевірити, – пискнула Маргарет. – І не доведеться ніким ризикувати!

– Якщо ви так не хотіли ризикувати, чому ж спалили двері?

– Це все через професора Мейсона! – обурився хлопчина з другої парти. – Бо він все хотів, аби ми справді виконували ту кляту практику, а не просто прийняти результати розрахунків з наших домашніх тренувань…

Що ж, світ інакший, проблема та ж сама. І чому я не здивована? Професор Мейсон, ймовірно, чесна людина, хоч і не розбирається в бойовій магії, тому сподівався провести практику насправжки. Він ж не знав, що панове студенти вже давно переписали одне у одного домашнє завдання і збиралися отримати «зараховано» від Марісоль за гарні очі. Професорка знала про відсутні елементи захисту, тож тестувати не стала б, не ризикнула б університетським майном.

Вогняну кулю скастував, думаю, той чи не єдиний студент, що справді виконував завдання, а всі інші просто, як під копірку, перенесли його дані собі в записи.

А потім молоді «світлі бойові маги» влаштуються на роботу і не будуть знати, як банальний захист створити! Чому світи змінюються, а студенти залишаються цілком однаковими, халатними, безвідповідальними і дурними?.. Абсолютно жодної думки про наслідки. Та й викладачі від них не сильно відрізняються. Якби Марісоль мала бодай дрібку здорового глузду, вона б не стала так ризикувати.

…На мій подив, захисні елементи виявилися на місці. Проте в них була цілковито розряджена батарея. Ліонель сказав, що її повинен заряджати магією чарівник відповідної кваліфікації, і зазвичай цим займаються лектори. У Марісоль, здається, були інші плани на використання власної магії, і вона не збиралась витрачати її на таку дурницю, як навчання студентів.

Ольєр не даремно вважав, що тут вистачає проблем, які потрібно викривати. Ось уже, перша, просто в мене перед носом, ще й така нахабна.

Я вирішила, що дочекаюся Марісоль. Студентів відправила розв’язувати задачі, з підказками Ліонеля вигадавши кілька умов.

Сподіваюсь, вони бодай трохи відповідали дійсності.

«У мене є один варлок-чарівник, мій тезка, що захоплювався теоретичною магією зокрема. Задачі його, і, на відміну від Марісоль, це достатньо старанний викладач, щоб дурниць своїм студентам не підсовувати».

Що ж, пояснення бога мене трішки заспокоїло. Я опустилась на викладацький стілець і чекала на Марісоль, терпляче та спокійно. Коли ж вона нарешті з’явилась в дверному отворі, підвелась, аби привітати жінку.

– Яка приємна зустріч, – отруйно всміхаючись, заявила я. – Леді Марісоль, дуже рада бачити вас тут, – я виразно підморгнула їй, – на вашому занятті. Щоправда, ви мали б знаходитися тут дещо раніше, але коли вже прийшли.

Жінка застигла на купці попелу, що лишилась від дверей.

– А що тут відбувається?..

– Це краще ви мені розкажіть, що саме, – я вказала на підлогу. Марісоль ковзнула поглядом у потрібному напрямку і стрімко спохмурніла, зрозуміла, що її викрили. – Отже, коментарі будуть?

– Давайте вийдемо, – запропонувала вона.

Опинившись в коридорі, Марісоль оточила нас куполом тиші, захищалась від можливого підслуховування. Я не потребувала зайвих пояснень, нащо вона це робить. Цілком очевидно: не хоче, аби у розмови з’явилися зайві свідки.

– Леді Дафно, – промовила м’яко жінка, – я розумію, що вас могло здивувати те, що відбулося, але, переконую вас, це прикрий випадок, на який не варто звертати уваги…

– У вас незаряджені елементи захисту. Студенти здають роботи про людське око, не виконуючи їх. Я зобов’язана докласти про це ректорові.

– Не варто цього робити. Я все виправлю. – лагідно промовила Марісоль.

– А потім прецедент повториться деінде?

– Леді Аулін, – Марісоль торкнулась моєї руки, – послухайте, ви у нас тут новенька, ще не знаєте, як все влаштовано. Але я переконую вас: нічого поганого не сталося. Нічого… Надзвичайного. Я виправлю це, а вам краще забути про деталі, так? І нічого не говорити лордові де Роану, не турбувати його зайвий раз. Це в ваших же інтересах. Ви не хочете, щоб ми ворогували, правильно?