6 (2)

– Що ж, – обережно почав я, уявляючи собі приблизно, наскільки «радісною» буде реакція, – у нас, власне, є кілька варіантів. Всі з них мають доволі серйозні недоліки. І, враховуючи особисту безпеку…

– Це звучить так, ніби я маю сама здогадатися, що спати мені доведеться з тобою в одному ліжку, – безтурботно озвалась Дарина.

Я підвів погляд до стелі. Прямолінійність цієї жінки не робила все простішим, аж ніяк, але, поза всяким сумнівом, мені подобалось, як вона про все говорила.

– Ольєре?

– Так, ти щойно озвучила правильну відповідь. Звісно, ми можемо облаштувати для тебе окремі покої, бо ти ж наречена, а не дружина.

– Але?..

– Як ректор, я маю підтримувати певну репутацію, – похмуро промовив я. – І, звісно, не можу поселити свою наречену абиде. Правила в Кофленді не настільки жорсткі, тож від того, що жінка залишиться під одним дахом з чоловіком біди не трапиться, якщо вона тільки не бажає протилежного і не планує, ну, берегти себе до весілля.

Дарина дуже важко зітхнула.

– Але в першу ніч ти лишалась в мене, тож сказати, що ти – ельфійка суворих правил, дещо старомодна і замкнена, не вийде.

– Не можу сказати, що це мене засмучує, – гмикнула жінка. – Тобто, я не про те, що мене дуже радує факт, що ми ночуватимемо в одній спальні. Ні, мене це і не засмучує. Просто… Ох! – вона густо зашарілась. – Відчуваю себе ідіоткою, яка несе якісь дурниці. Я хотіла сказати, що я поки не знаю, як маю ставитися до того факту, що ми ночуватимемо в одній кімнаті, але рада, що мене не вважатимуть старомодною ельфійкою суворих правил, тому що це дуже сильно шкодить репутації рідкісного стерва, здатного перегризти горлянку кожному студентові, що не виконає свої обов’язки. Проректорка з виховної роботи не може ризикувати собою і своїм положенням в суспільстві, – вона кокетливо всміхнулась. – Повинна, так би мовити, підтримувати репутацію на заданому рівні.

Я не втримався і розсміявся.

– Що такого кумедного?

– Нічого. Мені дуже подобається твоя природна жвавість, – зізнався я. – Це… Заразно, якщо чесно, і дуже надихає.

– Що ж, рада виступати натхненницею, – дівчина виразно підморгнула мені. – Але повернемось до більш суттєвих питань, гаразд? Отже, в першу ніч ми залишалися разом, ну, для людей – разом, тож тепер так повинно бути й надалі? Я не можу захотіти трошки більше особистого простору?

– Ти можеш, але не так швидко. Розумієш, якщо бути наодинці для нас не табу, то логічно, що ти можеш перебратися в іншу кімнату, бо бажаєш хороших умов, так?

Дарина кивнула, погоджуючись.

– От. Таким чином, цілком зрозуміло, що ми повинні облаштувати для тебе комфортні покої, в яких ти почуватимешся, як удома. От тільки за годинку, похапцем цього не зробиш. Знадобиться щонайменше кілька днів: звільнити відповідну кімнату, прибрати там, поставити захисні закляття, завезти меблі і поставити найсучасніші артефакти.

– Мені так багато не потрібно! А артефактами я взагалі користуватися не вмію.

– Вірю. Але уяви собі, – я похмуро потер підборіддя, добираючи правильні слова. – Ти дізнаєшся, що наречена ректора, що спала з ним в одній спальні, терміново переїжджає в ледь-ледь обладнану кімнатку, де з меблів тільки ліжко. Що б ти про це подумала?

Дарина дуже важко зітхнула. Ще до того, як вона заговорила, стало ясно, що вона все зрозуміла.

– Вони посварилися, і ця наречена не хоче перебувати зі своїм любчиком на одній території.

– Саме так, – кивнув я. – Не надто приємна ситуація, погодься?

– Це миттю зробить мене мішенню. Між нами і так намагатимуться зробити розкол, в усіх сенсах. Ти багато кому подобаєшся суто по-жіночому, а є ще й поняття особистої вигоди, – підхопила Дарина. – Яка передбачає, що нема ніякого стороннього дівчиська, яке може стежити за тим, за чим стежити не потрібно… Якось так.

– Так. Я не хочу, щоб з тобою щось сталось погане в незнайомому світі, тож, якщо ти дозволиш, я залишу тебе у себе в спальні. А сам десь на підлозі ляжу абощо.

– Розберемось, – здалась вона.

Мені подобалось, що Дарина не влаштовувала істерик, а поводилась як розумна жінка, що зважувала кожен свій вчинок, кожен свій хід. Приємно бачити такий… Здоровий підхід, велика рідкість в наші часи. Може, це через те, що вона потраплянка? Виросла в інших умовах, де в суспільстві були зовсім інші вимоги? Та навряд. Просто вона була інакшою.

– Що ж, тоді я проведу тебе до спальні? А сам ще трохи попрацюю і приєднаюсь?

– Так. Добре.

Ми закінчили з вечерею, прихопили кілька загальних книг по магії і кодекс академії, аби Дарина могла вивчити його детальніше, і рушили до кімнати. Спинилися біля дверей, і дівчина раптом потягнулась до мене та поцілувала в щоку.

– Не затримуйся надто сильно, – ласкаво прошепотіла вона, перш ніж прослизнути до кімнати. – Чекатиму, любий.