6 (1)

Ольєр

Фантом функціонував відмінно. Я не чекав такого гарного результату магічного експерименту. Чари слухалися Дарину, і після перших труднощів та кількох додаткових заклинань для передачі магічної пам’яті вона вмудрилась скерувати свій фантом в правильному напрямку.

– Якісь у тебе не вельми активні студенти, – буркнув я, коли, перевіряючи зведену статистику дії заклинання за день, виявив, що контактувала вона всього з вісьмома людьми.

– З оцього списку п’ятеро – колеги. Сесія почнеться не настільки скоро, тому вони ще не зачухалися, – невдоволено прокоментувала жінка. – Іноді мені здається, що мої любі студенти здатні пропустити не тільки будь-який дедлайн, а й приліт метеориту, а зараз – так тим паче.

Я важко зітхнув. Що ж, світи змінюються, студенти – не надто, доведеться з цим змиритися… або вигадувати нові правила їх активізації.

– Можливо, мені вдалося б переналаштувати фантом так, щоб ти з’являлась до них у кошмарах, – підморгнув я Дарині. – Як тобі такі перспективи?

– Ти думаєш, вони від того краще здаватимуть лабораторні і практичні? – пожвавилась вона. – Ти проводив експерименти?

– Було діло.

– Про це можна б написати наукову статтю. Про те, як правильно застосовувати різноманітні педагогічні техніки до студентів, – одразу ж рішуче заявила жінка. – У вас тут є наукові журнали?

– Я не впевнений, що техніка некромантського залякування зіграє в плюс мені як особі, що таку працю опублікує.

– Ну але журнали є?

– Є.

– А мені теж треба буде щось в них публікувати? Який у вас індекс цитування вважають прийнятним? А які показники контракту?

Я здивовано витріщився на Дарину.

– Тільки не кажи, що у вас не обов’язково займатися наукою, аби втриматись в академії, – промурмотіла вона. – Не може в цьому світі бути все настільки просто.

– Не сказав би я, власне, що воно дуже просто, – я почухав потилицю, – але нам справді зовсім не обов’язково займатися наукою, аби тут працювати. Достатньо педагогічної діяльності. А що, у вас все працює якось інакше?

Судячи з красномовного погляду Дарини, краще б я не запитував, і відмінностей справді вистачало.

– Ти собі навіть не уявляєш, – простогнала вона, – наскільки легше вам живеться, якщо у вас такі лагідні правила. Ми не настільки щасливі в нашому світі. До речі, а фантом зможе переглядати мою електронну пошту та університетську систему? Якби якось підключити її до місцевого комп’ютера… – Дарина затнулась. – Тут нема комп’ютера, так?

Справді, не було. Пле Кіран останнім часом працював над чимось схожим, і у нас з’явилось уже декілька магічних ретрансляторів, тож, трішки помізкувавши, я сказав:

– Постараюсь у найближчі три-чотири дні знайти вихід з ситуації. Думаю, розберемося. Але зараз нічого гарантувати не можу.

Вона кивнула.

– Тоді через фантом.

Коли Дарина знову пірнула в роботу, зосереджуючись на магічному контролі, я вражено зітхнув. Ця жінка…

Вона зачіпала якісь невидимі струни моєї душі. Працьовита і так легко адаптується до магії! А головне, без жодних упереджень стосовно некромантії.

– Цікаво, – промурмотів я, – як би ти реагувала, якби я у тебе на очах підняв якогось зомбі з могили…

– Навіщо? – озвалась Дарина. – Навіщо підіймати зомбі? Від них є якийсь практичний сенс, чи це просто для рознесення мікробів довкола?

– Некромантія їх знезаражує, я ж не зовсім божевільний! – обурився я. – Тільки геть безвідповідальні некроманти дозволяють своїм піднятим творінням розносити хвороби!

Про те, що більшість некромантів – геть безвідповідальні, я казати все-таки не став.

– Мої цілком безпечні. Їх можна використовувати для виконання різноманітної механічної роботи, власне кажучи. Або формувати з них військо, проте я б волів мати справу з живими людьми. Або взагалі не мати війська, як, власне, зараз і є.

Дарина гмикнула, схвалюючи, і знову поринула в роботу. Я зосередився на своїй, дарма, що думки летіли до цієї надзвичайної жінки.

Час пролетів дуже швидко. В обід ми перекусили кількома бутербродами, не відволікаючись від праці, на вечерю уже сіли за стіл, одностайно вирішивши, що отам в лабораторії достатньо чистий куток, і необов’язково вирушати до їдальні. Все йшло ідеально – аж доки я не відчув на собі важкий жіночий погляд, який явно означав щось нехороше.

– Ольєре, – Дарина невпевнено зачепила мене ногою під столом. – Гм, у мене є питання…

– Так?

– Де я ночуватиму?

Я кахикнув. Здається, я трошки не подумав це питання, вважаючи, що за одну ніч ми вирішимо всі проблеми. І розбиратися з, так би мовити, наслідками моєї бездіяльності доведеться прямо зараз.