5 (2)

Я чекала, що ментальне втручання буде болючим, але насправді відчула лише легке поколювання. Ліонель погладив мене по плечу, і Тіні стекли з його шкіри, проникаючи всередину мого тіла. Стало лоскітно, ніби по моїх думках пробігся великий кіт, ще й щось завуркотіло у підсвідомості.

– Це… Приємно, – здивовано охнула я. – Ай!

Відчуття змінилися гострим, проштрикуючим болем. Я підстрибнула на місці, а тоді притиснула пальці до скронь у спробі позбутися клятого тиску.

Ліонель відступив. Біль зник, і я видихнула з полегшенням, але зиркнула на бога уже не з таким інтересом і абсолютно точно не з вдячністю.

– Що це було?! Боляче!

– Пробач. Так не повинно бути, зазвичай свідомість чаклуна повинна бути відкритою для божественного втручання, принаймні, якщо втручається покровитель, – він спохмурнів. – Проте в тебе стоять блоки на спогадах.

– Звідки?..

– Це ти мені скажи, хто міг так старанно поколупатися в твоїй голові, приховуючи щось від мене, і це при тому, що ти досі моя варлочка.

Я наїжачилась, не знаючи, що й відповісти. Зустріч з Хальвардом відбулась уві сні, я навіть не могла гарантувати, що це все насправді. З іншого боку, навряд чи він мені просто примарився, хіба не так? Все було надто правдоподібно.

Зітхнувши, я заговорила. Спочатку думала, що не зможу переказати навіть половини всього, що сталось уві сні, бо магія зв’яже мені язик, але ні. Пощастило. Слова лилися легко і нестримно, і я переказувала Ліонелеві усе до дрібниць, аж доки він не кивнув вдоволено, спиняючи мене.

– От, – видихнула я. – Не знаю, чи правду каже Хальвард, нащо йому це все потрібно і що він замислив, але…

Ліонель сперся об стіну і деякий час мовчки дивився на мене, дозволивши запанувати неприємній, важкій паузі. Потім зітхнув нарешті.

– Халь ближчий до Бельсазара та Беа – це богиня життя, якщо ти не забула, – ніж я чи Найсвітліший Вед. На щастя, на відміну від цих двох, Хальвард не намагається змусити життя або смерть панувати над усім світом. Його цілком влаштовує мирний хід подій. Звісно, Кофленда – не в зоні нашої відповідальності, ми тут лише як гостьовий пантеон, можемо іноді втручатися в усе, що відбувається довкола. Але… Бельсазар втратив доступ до Саору надовго. Не здивуюсь, якщо він намагатиметься пробитися сюди, аби бодай десь утвердити свою владу. Болота Хальварда розростаються набагато швидше і поглинають його володіння.

– Я геть заплуталась, – чесно сказала я. – До чого тут це все?

– Халь цілком міг дізнатися, що Бельсазар планує щось нехороше. І навіть почути, що той планує використати Ольєра в якості свого провідника.

Я нервово глитнула.

– І Хальвард, бог підступних маніпуляцій, раптом вирішив рятувати світ моїми руками? Чого б то?

– Бельсазар – його лютий ворог, тож нема абсолютно нічого дивного в тому, що Халь намагатиметься його здолати всіма доступними способами. Їх протистояння – особисте. Колись Бель мало не вбив Хальвардового сина. Аксель вижив, але його батько досі готовий мститися. Ольєр же – доволі могутній некромант. Поки що я не бачив за ним жодних ознак спроб розвинути власну міць понад міру, але… – Ліонель знизав плечима. – Важко за щось поручитися.

– Тобто, – похмуро промовила я, – небезпека цілком реальна.

– Так.

– І що мені робити? Як виконати це кляте призначення, про яке я взагалі нічого не знаю? З якого боку взагалі починати… Його виконувати? – я відчувала, як на мене починає накочувати істерика.

Вчора все здавалось доволі веселим і навіть простим. Весела пригода. Але зараз я особливо гостро усвідомлювала, в яку потрапила халепу. В чужому світі, з невідомим даром…

– Поки що раджу вичікувати, – чесно сказав Ліонель. – Це найліпший варіант з усіх. Придивляйся до Ольєра. Можливо, Хальвард лише припускає, що він стане мішенню. Якщо раптом побачиш ознаки зв’язку з Бельсазаром – повідомиш мене.

– Тобто, я в ролі шпигунки?

– Можна й так сказати.

Яка неймовірна радість. Щастя аж до неба. Завжди мріяла шпигувати на користь богів в невідомому світі.

Ні.

– Гаразд, – зітхнула я. – Але я все ще не розумію… Якщо Хальвард вирішив, що я можу допомогти йому, то чому сам не заліз до мене в голову? Навіть не задаватиму питання, чому я, але чому покровитель – не він! Нащо залишив мене Володарю Безодні?

– Магія Хальварда не така далека від Бельсазарової, як тобі здається. Він не може оплести варлоцькими сітями чисту душу і не пошкодити її. Думаю, він зробив це заради твоєї безпеки. Халь не настільки жорстокий, як можна було б подумати…

Щось мені не легше від милосердя цього бога.

– І що тепер робити?

– Ну, а що ти планувала?

– Подивитись, як працює фантом, що має приймати лабораторні роботи у моїх студентів в реальному світі…

– Тоді ходімо, – Ліонель подав мені руку. – Я тебе проведу.