4 (4)

Доки ми з Ольєром йшли до місця на чолі зали, погляди ставали все гострішими і гострішими. Тонкий ельфійський слух навіть дозволив вловити невдоволене мурмотіння:

– Що це за вухата краля? Я раніше такої не бачила…

– Овва, як виписує, вчепилась в нашого ректора, мов той кліщ…

За столом ситуація була не краща. Не впевнена, що кожна або бодай кожна друга викладачка чи представниця адміністративного крила мріяла про Ольєра в якості пари, але вони абсолютно точно підозрювали мене в чомусь нехорошому. Інакше чому пропалюють поглядом так, ніби я особисто кожну пограбувала, а на додачу ще й підставила когось з їх рідних, перекинувши на них свій злочин?

– Шановні колеги, – Ольєр спинився прямо перед столом, зняв мою долоню зі свого ліктя, але лише для того, аби зрештою вкласти руку мені на талію, – думаю, перш ніж ми всі перейдемо до, власне, обіду, я мушу представити вам свою прекрасну супутницю.

Від цього доторку тілом розлилось невловиме тепло. Приємно, звісно, вельми приємно, але я не очікувала на таку реакцію. Це що за несподівана зрада власного організму? Чому мені так тепло, чому хочеться пригорнутися до нього міцніше, де, зрештою, той славетний опір здорового глузду, що повинен нагадати: Ольєр моя ціль?

Геть не пахне цим. Натомість я стою, тулюсь до його боку і насолоджуюсь тим, який Ольєр приємно теплий, привабливий чоловік. Ще й починаю перебирати в голові варіанти, чому мені не варто слухатися Хальварда.

– Знайомтесь, це леді Дафна Аулін…

Міг би переконатися, що я нормально вивчила своє ім’я та прізвище, перш ніж оголошувати його всім іншим, а то ще не озвуся, коли цю леді Аулін хтось буде гукати. І як потім виправдовуватися? Вибачте, я не могла здогадатися, що моє нове ймення тепер ось таке? Навряд чи оточуючі будуть в захваті від моїх відмовок…

– Від сьогоднішнього дня леді Дафна, – обійми Ольєра стали водночас міцнішими і ніжнішими, тож я вдячно притулилась до нього, насолоджуючись близькістю ельфа-ректора, – виконуватиме обов’язки проректорки з виховної роботи в кофлендській магічній академії. Прошу врахувати її присутність в нашому адміністративному корпусі.

– Як цікаво. Ми ніколи раніше не чули про леді Аулін, – підвівся один з чоловіків, палячи Ольєра невдоволеним поглядом, – і я б хотів знати, які ж такі видатні переваги вона мала в якості кандидатки на посаду, що вмудрилась обійти всіх своїх конкурентів.

– Зокрема вас? Адже вас цікавить в першу чергу власна персона? – ласкаво уточнив Ольєр. – О, лорде Маргі, вам абсолютно точно нема про що хвилюватися. Мова йде про те, в чому ви точно не могли скласти справедливу конкуренцію леді Дафні.

– В чому ж ця леді настільки компетентна?

– Вона моя наречена.

У їдальні запанувала лунка тиша, тільки якийсь студент за моєю спиною дуже гучно та виразно вихрускував салатом.

– Кхе, – лорд Маргі, певне, теж шкодував, що в цю мить не гриз салат. Міг би ним вдавитися, а не власними заздрощами. – Це вельми несподівана новина.

– Я люблю шокувати людей, можете вважати це маленьким некромантським хобі, – повідомив він. – Моя люба, прошу.

За столом одразу знайшлось для мене вільне місце. Я й оком змигнути не встигла, як до мене уже підсунули кілька тарілок з незрозумілими стравами. Жінка, яку я бачила вперше, не знала, як її звати та чи вона безпечна, радила мені, що саме з загального столу брати. Ольєра відволікли якимось запитанням, я ж розгубилась, і карою за це виявилась гора каші невідомого походження на моїй тарілці, а ще – трохи салату з дивним рожевим листям.

– Ольєре, – я смикнула його за рукав. – Що це?

– Маринована лортанська капуста. Це несмачно, – він відсунув від мене тарілку. – Шановна леді Грето, не варто розповсюджувати свою дієту на мою наречену, вона і так дуже струнка. М’яса хочеш?

– Сподіваюсь, це якась свинина. Чи телятина, – промурмотіла я. – А не щось незрозуміла, від чого я матиму алергію.

– Тушкована курятина. Стегна, власне.

Сподіваюсь, кури тут нічим не відрізняються від тих, що в моєму світі. Набравшись сміливості, я все-таки відрізала шматочок і відправила його собі до рота.

Смачно!

Після цього стало трошки спокійніше. Я виявила, що дуже голодна, та й перед тим, як побачити Ольєрові експерименти, треба було набратися сил. Забагато стресу на одну мене останнім часом падало, мушу компенсовувати!

Все проходило спокійно, аж доки до їдальні не залетіла чимала пташка. Здалеку вона здавалась схожою на звичайну ворону, але зблизька я зрозуміла, що птаха механічна.

Ольєр зблід.

– Дарино, – прошепотів він, – я постараюсь повернутись якомога швидше. Викликає король!

– А мені що…

Він навіть не відповів. Ні, цей клятий некромант розчинився у хмарі магії, лишивши мене один на один з хижими колегами і тією клятою капустою.

Доведеться згадувати про методи виживання у дикій університетській місцевості.