4(3)

– А ти впевнений, що це треба робити так швидко? – напружено поцікавилась я. – Ну тобто, я майже не знаю цей світ, і мені невідомо, як тут реагують на раптових ректорських наречених, але, знаєш, щось мені підказує, що не надто позитивно.

– Це ти дарма. Нормально реагують.

– Мені бажатимуть вдавитися.

– Не переживай, я поставлю довкола нас щит, і якщо хтось матиме намір навести пристріт, щит обов’язково спрацює, – пообіцяв Ольєр.

– Знаєш, мені якось набагато більше подобалось жити в світі, де ніхто не може таке зробити. І щити не потрібні тому, що жодні вроки не спрацюють.

– Я б на твоєму місці не сподівався, що вони не спрацюють, тому що людське лихе око має дуже багато несподіваних секретів. Можливо, магія в вашому світі і дуже в малій кількості, але вона мусить там бути, інакше жодний фантом і жодні портали б там не вижили.

– Так? – здивувалась я.

– Так. Представники вашого світу дуже швидко вбирають в себе магію, компенсуючи власний дефіцит, проте вони здатні її сприймати, а це свідчить про те, що така ймовірність в принципі є. Крім того, нашу королеву, що прожила серед вас чимало років, немагічність світу не вбила. Так, це крапля в морі, але певні сили там мають бути, – Ольєр зітхнув. – Та не бійся. У нас не настільки хиже оточення, я тобі присягаюся. Максимум трішки побурчать.

– Зазвичай в книгах, які я читала, красеня-ректора хочуть отримати всі студенти, облизуються на нього і готові робити пастки, аби тільки спіймати любчика у власні сіті, – підозріливо промурмотіла я. – Ці дівчата ні перед чим не зупиняються і готові на жахливі вчинки, аби тільки отримати бажане. У вас такого нема?

– Звісно, що нема! – запевнив некромант. – Ти мене бачила? Я небезпечний, страшний і не надто симпатичний!

Я б сказала, що у нього поганенько з самооцінкою. Так, вбрання у Ольєра було доволі похмуре, але він сам – привабливий чоловік! Той самий палючий-пекучий брюнет з гострим вогняним поглядом, смаглявою гладенькою шкірою, якій би позаздрила найперша красуня після купи пілінгів і ензимної пудри, і гарячим серцем.

Саме так виглядає втілення мрії всіх, у кого фетиш на ельфів, а не на когось більш… Крупного. Але Ольєр був високим і гарно складеним, не зовсім тендітним, тож… Золота середина, дві жіночі цільові аудиторії зійдуться в одну.

Цікаво, чи вміє він владно гарчати? Перевірю на студентах.

– Думаю, ти трішки себе недооцінюєш, – зітхнула я зрештою, – але гаразд. Ходімо. А наскільки ти небезпечний?

– Некроманти завжди небезпечні, а я доволі пристрасно ставлюсь до свого дару, – зізнався Ольєр. – Мені подобається чаклувати, подобається користуватися власною могутністю. Не те щоб це було геть погано, але дехто сприймає це негативно. Добре, що в Кофленді ми бодай не заборонені. Сусіднє королівство, де я колись жив, взагалі вважає, що ми викликаємо темного бога своїми діями, і якщо дозволити нам користуватися своїм даром, то це закінчиться апокаліпсисом.

Я згадала слова Хальварда.

– І наскільки сильно вони помиляються? Некроманти не здатні прикликати того темного бога?

– Поняття не маю, я ніколи не був надто релігійним і не служив конкретному божеству. Знаю, що наша сила вміє відкривати переходи між світами, все-таки, ми викликаємо мертвих, і, можливо, саме це лякає людей?

Чи міг би Ольєр відкрити двері для самого бога? Побудувати для нього ворота? Про це попереджав Хальвард? Або про щось інше?

І як, в дідька, його зупинити?

Я вирішила, що подумаю про це пізніше. А поки схопила речі, які приніс мені Ольєр, і побігла вбиратися до сніданку.

На щастя, місцева мода не передбачала незручні корсети. Я в житті завжди носила сукні, так мені подобалось, тому, вбравшись у світло-блакитне плаття довжиною до щиколоток, не відчувала себе надто обділеною. Чобітки на підборах теж мені сподобались. Гарно!

«Не нитимеш, що хочеш штани і кросівки, як потраплянки зазвичай роблять?» – хитро поцікавився Ліонель в голові.

– Ненавиджу кросівки, – зізналась я. – То найгірше взуття з усіх можливих.

Бог не сперечався, і наша розмова обірвалась. Настав час виходити. Ольєр подав мені руку, і я, спершись об його лікоть, рушила до їдальні. Дорогою, правда, встигла перебрати в голові мільйон варіантів, що може піти не так, але зрештою заспокоїлась. Ольєр же сказав, що все буде гаразд.

Але ця певність зникла з мого серця в одну мить, варто тільки зайти до їдальні. Я відчула на собі десятка зо два лютих жіночих поглядів.

Що ж. Дехто недооцінив свою привабливість.