4 (2)

В цю мить, дивлячись Ольєрові в очі, я мимоволі пригадала усі книжки про потраплянок, які коли-небудь читала.

Що там зазвичай вони роблять зі страшним ворогом, якого мають спинити і через якого застрягли в чужому світі?

«Вони закохуються в свого ворога, – повідомив ласкавим самовдоволеним голосом вже інший бог, Ліонель, в моїй голові. – І залишаються з ним в цьому світі, люба чаклунко. Дуже класичний сюжет. А що трапилось?»

Мені терміново треба обговорити з ним свій сон!

«Так обговорюй. Але краще вголос. Твої думки схожі на три клубки, якими дуже довго гралися кошенята. Я ледь можу в них щось розібрати. Як ти сама не плутаєшся?»

Що ж, зазвичай, аби дати раду хаосу, який творився довкола мене, я вела купу блокнотів і виписувала, що й куди. От тільки зараз під руками нема жодного блокноту, і…

«Який же хаос».

Так! Хаос! Але я не можу говорити з богом при Ольєрові, тим паче, вголос. Я поки не впевнена, чи можу довіряти цьому некромантові, після того, що дізналася.

«Вчора твої думки були трохи яснішими, а сьогодні геть сплуталися. Ніби хто подіяв на тебе чарами. Гаразд, коли будеш наодинці, заговори до мене. Я відгукнуся».

Я видихнула з полегшенням. Що ж, чудово. З богом домовилась, лишилось тепер з’ясувати, що там з Ольєром, чому він прийшов і чи не загрожує мені прямо зараз. Дідько, після цієї розмови з Хальвардом все стало ще більш заплутаним… І страшним.

– Дарино? – Ольєр обережно торкнувся мого плеча. – Все гаразд? Ти вже хвилини три дивишся на мене і майже не кліпаєш. Я, звісно, радий, що ти вважаєш мене аж таким гарним, але я не впевнений, що це здорова поведінка.

– Угум, – озвалась я нервово. – Та просто… Кошмар приснився, – я потерла перенісся. – Пробач, щось я… Трошки не в собі.

– Адаптація до нового світу, розумію. Це доволі важко, – погодився некромант. – А загалом, як себе почуваєш? Нічого не болить? Цілительку викликати не потрібно?

Я прислухалась до власних відчуттів. Наче все в порядку, не рахуючи того, що я випадково опинилась в чужому світі.

– Не треба цілительок, – зрештою прийняла рішення я. – Єдине, що зараз мене турбує – це моя робота. Якщо я зараз не з’явлюсь на пари…

– Я вже створив фантом, тепер його треба зарядити магією, – повідомив Ольєр, – і на твоїй роботі буде, гм, заміна.

– Чудово. Дякую, – видихнула я. – Мені можна подивитися на це творіння?

– Звісно. Після того, як нормально поснідаєш.

– Угу. А… Де?

– Що – де?

– Снідати? Де? Ну, я так розумію, це ж навчальний заклад, навряд чи в тебе є персональна кухня?

– Я вмію готувати лише зілля, син трохи кращий в цьому, – зітхнув Ольєр. – Проте не в цих покоях, у лабораторіях внизу, некромантських.

– Син?.. – здивовано перепитала я.

– Його звати Анрі, йому неповні двадцять років, – Ольєр скривився. – І саме через цього шибеника ти тут і опинилась, тож мені доведеться вас познайомити. Він теж некромант, і вельми талановитий, між іншим, але поки що не розуміє, які можуть бути наслідки застосування його сили.

– Оу. А як…

Ольєр почесав потилицю. Було видно, що він не надто прагне розкривати подробиці діянь свого сина, з задоволенням промовчав би зараз, але щось сказати таки мусить.

– Анрі хотів допомогти мені, гм, знайти напарницю, – пояснив він. – Тому прийняв дарунок від одного вельми підступного бога-інтригана. Я так підозрюю, саме це божество вигадало для тебе якесь призначення, тільки поки важко сказати, яке саме.

– Ага. А що за бог? – я вже підозрювала, яку відповідь почую.

– Хальвард, болотяний бог, – Ольєр скривився. – Знаю, що звучить не надто страшно та підступно, але так думають лише ті, хто з ним ніколи не стикався.

– Що, болота настільки могутні?

– Те, як виглядають його володіння, жодним чином не визначає його силу. Хальвард – бог хитрощів і маніпуляцій, бог ницих мертвих.

– В якому сенсі?

– Є душі, що відлітають у високі світи, до богів Світла або Темряви. Пресвітлий Валлоа, Претемний Лі. До них. Є душі, що розчиняються у магії, і вони належать богам смерті. Цих також декілька мають досвід до Кофленди, найпотужніший з-поміж них Бельсазар, але не всі ми летимо до нього. Тут велике теологічне різноманіття. Проте більшість душ недостатньо потужні, недостатньо зогнилі. І в усіх світах, про існування яких я знаю, є лише один бог, який може прийняти їх. Хальвард. Тож він… Вельми могутній, і болота його швидко розповзаються.

Клас. Тобто я потрапила сюди через забаганку могутньої істоти, на яку нема управи. Які ще новини будуть?

– Але про це потім. Прокидайся, снідати нам доведеться у спільній їдальні. Я представлю тебе своїм колегам як свою наречену.

Ну що, Даш, питала, які там будуть погані новини? А ось вони. Я навіть не знаю, що гірше, вість про Хальварда чи це знайомство!