3 (4)

– Гаразд, – важко зітхнув я. – Було б дуже добре, якби ти ще сказав, яке саме божество поділилось з тобою тими загадковими чарами.

Анрі смикнув комір своєї сорочки.

– Тільки не говори, що ти не в курсі! – вигукнув я, уже розуміючи, що відповідь, якою б вона не була, мені не сподобається. – Це був Найсвітліший Вед?..

– Ні, татку.

Від цього звертання мною аж тіпнуло. Не те щоб я проти «татка», але Анрі – мов той їжачок з гострими голками, і добровільно, просто так, він до м’яких звертань не перейде.

– Хто ж тоді?

– Господар Болота, Хальвард. Ну, його по-різному називають, звісно. Болотний Володар, Владар Боліт, Князь…

– Годі, годі, – замахав руками я на сина. – Я зрозумів, про кого ти говориш. Тільки скажи мені на милість, з якої радості ти вирішив звірятися з найнебезпечнішим з доступного пантеону богів?

– Я ж не звернувся до Бельсазара, бога смерті, – знизав плечима Анрі. – Власне кажучи, ми з Хальвардом перетнулись випадково. Я був у лісі, збирав інгредієнти, і він просто там гуляв.

– Бог. Просто гуляв.

– Так. Ми розговорилися, і я сказав, що хочу тобі допомогти, бо ти постійно сам-один. Мама заміж вийшла, а ти постійно пропадаєш на роботі і тільки намагаєшся не напитися всіх тих приворотних зіллів, які регулярно виготовляють студентки.

У некромантів до приворотів, на щастя, доволі стійкий імунітет, тому старання місцевих юних леді нічим мені не загрожували. Головне щоб вони не натворили дурниць і не перетворили випадково приворот на отруту, бо тоді доведеться мати справу з набагато гіршими наслідками.

– Хальвард сказав, що в нього є одне заклинання для виклику судженої, але для нього потрібна досить велика концентрація світлої сили. Я не хотів застосовувати його напряму, аби ти на мене не образився за самоуправство, але знайшов тих хлопців і вирішив, що воно якраз дуже доречно… Ну, двох зайців одним, як то кажуть, пострілом.

Я провів долонею по обличчю.

– Ну ви-и-ибач! Я не думав, що все аж так вийде. І що закляття виявиться настільки сильним, – Анрі глянув на мене, мов той кіт, що просить прощення за те, що перевернув шафу.

Ані краплі каяття в погляді, між іншим.

– Через твої експерименти я тепер маю потраплянку, яку закинуло у страхувальну сіть Претемного Ліонеля, перетворило на ельфійку, а вона хоче повернутися додому, бо в неї сесія скоро, і не можна, аби звільнили з роботи, – зітхнув я. – А ще артефакт, який мав би відправити її назад, не спрацьовує, бо її тримає якесь призначення в цьому світі. Божественне призначення, крім того, Ліонель та Вед поняття не мають, яке саме. Вона перелякала мені студентів та призначила їм, як то його, повторний курс, перетворила моє життя на хаос і…

– Невже вона тобі зовсім не подобається? – зітхнув Анрі. – Ти вважаєш, що ця жінка тобі абсолютно не підходить?

– В тому і проблема, що подобається! – випалив я. – Вона гарна, весела і, здається, здатна зрозуміти, що таке бути ректором в нашій академії. І могла б тут адаптуватися.

Анрі розплився в широкій усмішці.

– Тоді все на краще!

– Ця жінка хоче повернутися додому, – нагадав я. – Крім того, у неї є божественне призначення, я так розумію, від Хальварда.

– Ну, здається, так. Це ж він давав мені закляття.

– Залишилось зрозуміти, що саме їй призначено долею у вигляді вельмишановного болотяного бога, – я втомлено потер очі. – Можливо, ключ криється в формулюванні?

Анрі кивнув.

– Може бути.

– В тебе збереглось воно? Дай-но, я вивчу.

– Секунду, – він сягнув до кишені, дістав звідти папірець і простягнув мені.

Я спробував вчитатися в заклинання, але літери буквально розбігалися перед очима. Здається, воно призначене не для мене.

– А-ну спробуй вголос прочитати, – я повернув записи синові.

Анрі витріщився на записку.

– Тут щось сталось. Всі літери переплуталися, і я ніяк не можу вловити суть. І я ж вчив його напам’ять, а тепер не вдається нічого розібрати.

Я вилаявся крізь зчеплені зуби.

– Здається, щоб дізнатися про її призначення, доведеться шукати самого Хальварда, – промурмотів тихо. – І це якщо він взагалі погодиться розповісти.

В цьому я вельми сумнівався. Бо навряд чи заклинання справді було просто любовним. Скоріше за все, бог боліт скористався юністю і наївністю мого сина, а ще його добрими намірами, і затягнув потрібну йому потраплянку до цього світу. А от нащо, нам ще доведеться з’ясувати.